Оксана прийшла на зустріч випускників у старому одязі, але здивування однокласників перервала поява охорони

— Попереду нове життя! Ходімо в нього сміливо, годі ховатися за теплими спинами старших. Ні уроків, ні вчителів — ось воно, щастя!

Урочистості в актовій залі змінила запальна дискотека, а потім випускники зграйкою випурхнули на ґанок дивитися феєрверк. Змокли майже відразу. На Оксані вперше в житті були справжня вечірня сукня й туфлі на високих підборах. Бондар, вийшовши разом з усіма, тільки хмикнув, кудись зник і невдовзі повернувся з пакетом для сусідки по парті.

Крізь поліетилен просвічував теплий пухнастий светр. Слонова кістка — так називався відтінок, але Оксанка того вечора визначила його інакше: колір ніжності.

— Ти тепла людина, Оксанко, надійна товаришка, — відразу, не залишаючи місця запереченням, сказав Микола. — Надягай, будь ласка. Мама дала мені його із собою. Подивися на себе, ти зовсім змерзла.

Вона й не думала відмовлятися. Піднялася навшпиньки й чомусь поцілувала його в ніс.

— Дякую, друже Бондарю. Трохи відігріюся й віддам твоє тепле майно. Який же гарний светр!

Потім знову танцювали. У келихах шампанського грали бульбашки, довкола були сміх і радість, а до них домішувалася жменька смутку: розставалися, можливо, назавжди. Попри светр, після випускного Оксанка все-таки застудилася. Поки лежала з температурою й лікувала горло, Микола вже поїхав до столиці на підготовчі курси.

Вона ретельно випрала це затишне плетене диво й збиралася повернути його матері Бондаря. Та несподівано відмовилася приймати светр.

— Микола просив побажати тобі удачі, Оксанко. І ще велів передати: нехай светр буде твоїм талісманом. Залиш його, щоб пам’ятала вашу шкільну дружбу.

Теплий рятівник грубої в’язки справді став її оберегом. Усі ці роки вона зберігала його, лише зрідка надягаючи. Вільні великі светри давно ввійшли в моду, їхню зручність було визнано, але їй однаково було шкода зайвий раз зношувати свій талісман.

Оксанка зіскочила з диванчика й нетерпляче полізла до шафи з одягом. Рішення прийшло відразу: на зустріч у кафе Радолісся вона піде. У цьому самому светрі.

Після випускного вони з Миколкою більше не бачилися, і тепер їй захотілося подякувати йому за тодішню доброту — сердечно, нехай навіть із запізненням у двадцять років. Дата в запрошенні вдало збіглася з графіком: субота була її вихідним. Заради такої нагоди вона вирішила вимкнути телефон і нарешті дозволити собі розслабитися.

Дзеркало трохи применшило її радість. Оксанка оглянула себе прискіпливо й посмутніла: давно ж вона не бувала в салоні так, щоб спокійно зайнятися собою, не поспішати. Варто було підправити стрижку, зробити укладку, подумати про макіяж і весь образ. До светра пасуватимуть вузькі чорні штани й чорні туфлі-човники — зручні, добре розношені.

Подумки примірявши це вбрання для зустрічі, Оксана залишилася задоволена. Уявила, як витягнеться обличчя Миколи, коли він побачить знайомий светр, і відчула, що батечко Морфей уже тягне її в сонні обійми. До ліжка вона не дісталася: заснула на кухонному диванчику, залишивши горіти бра над головою.

Їй снилася галявина із соковитою зеленою травою та польовими квітами. По травинках весело стрибали коники, метелики з незвичайними крилами кокетували на квітах. Раптом з-за дерева вискочив заєць. Не відразу Оксанка помітила, що на ньому симпатичний теплий светр.

Заєць поглядав на неї розкосими очима, наче кликав до себе, й наполегливо дзвонив у маленький сріблястий дзвіночок. Дзвін ставав гучнішим. За пару хвилин Оксана підскочила від трелі телефона.

— Оксано Петрівно, біда. Без вас нам не впоратися. Машину відправили, через п’ятнадцять хвилин буде біля вашого будинку.

Схопившись із дивана, вона побіжно глянула на годинник. Знову лише три години сну. Нічого, впорається. Через кілька хвилин швидка вже везла її в чиюсь тривожну ніч. Лікувати людей, рятувати їх — Оксанка точно знала, що це її покликання.

Дні до вечірки в Радоліссі промайнули швидко. За останні два роки в неї назбиралося стільки відгулів, що вдалося вмовити керівництво відпустити її на цілих три дні. Бригада впорається без неї; не вони одні займаються цією важливою справою. До самої зустрічі вона готувалася так ретельно, як раніше, мабуть, ніколи.

Светр знову випрала вручну. Порошок здавався чарівним: обіцяв чистим речам нове життя й чудовий запах чорної орхідеї. Їхати вирішила на таксі, а заночувати — у давньої маминої приятельки, яка досі жила в Радоліссі. Самотня літня жінка такій гості буде тільки рада…