Світлана лише сміялася, коли мати переоформила їхній котедж на батька, аж поки випадково не підслухала розмову

Із вітальні з’явився Віктор Петрович. Він дивився на зятя холодно й зневажливо.

— Добридень, дорогий тестю, — із сарказмом промовив Максим. — Світлана має рацію, нам є що обговорити. До будинку пустите чи так і залишите біля дверей?

— Заходь.

Віктор Петрович знизав плечима, вказав на вітальню й повернувся туди. Максим пішов слідом. У кімнаті сиділа Людмила Петрівна.

— Усі зібралися, чудово, — хмикнув він. — Довго мучити не буду. Будинок, де я зараз живу, оформлюєте на мене. Інакше спокою вам не буде. Саме вам, дорогий тестю.

— З якого дива я маю віддавати тобі свій будинок? — Віктор Петрович здивовано підняв брови.

— З того, що інакше про професію забудете. Ірину пам’ятаєте? Дівчину, яку п’яним оперували? — Максим примружився. — Не чекали? Так, ви були п’яні. Свідки знайдуться.

— Цікаво, — усміхнувся хірург. — І хто готовий це підтвердити?

— Лариса, операційна медсестра.

— Лариса? — Віктор Петрович насупився. — Чи не та Лара, яку звільнили за крадіжки? Вона тягала з операційної.

— Тепер в офісах підлогу миє, — підтвердила Людмила Петрівна.

— Ну й що? — Максим задер підборіддя. — Вона про вас усе знає.

— За гроші вона тобі ще й не таке розповість, — усміхнувся Віктор Петрович. — А дівчину я згадав. Тільки оперував її не я, а молодий колега, Богдан Маркович. Він досі в нас працює, за потреби сам розповість. Врятувати її було неможливо.

— Брехнете! — вигукнув Максим. — Це ви вийшли до нас і розповідали про операцію!

— Вийшов, бо Богдан Маркович не зміг. Молодий був, не впорався із собою. То ти з нею їхав? Навіщо ж так гнали, молодий чоловіче? — Віктор Петрович не зводив із нього очей.

— Вона сиділа за кермом.

— Отакої? Я встиг дещо дізнатися. Друг служить у дорожній поліції, підняв стару справу. Виявляється, слідство дуже сумнівалось, що за кермом була Ірина. У неї ж навіть прав не було. Чи не ти згубив дівчину?

Поглядом Віктор Петрович наче свердлив зятя.

— Старий дурню, брешеш! — прошипів Максим. — Нічого ти не доведеш. А не зробиш по-моєму — я тебе ославлю!

— Нічого тобі доводити не стану, підкорятися теж. Тепер знаю: у справі підчистили. Схоже, твій батько подбав, — відмахнувся Віктор Петрович. — Хочеш ославити мене — спробуй. Нічого не доб’єшся.

Максим рвучко підвівся з крісла. У дверях стояла Світлана, і він зустрівся з нею поглядом.

— Це все через Ірину? — тихо запитала вона. — Звідки стільки злості, ненависті? Ні тато, ні я не зробили їй нічого поганого. А ти взявся нам мститися, захотів забрати наші гроші… Господи, я ж зовсім тебе не знала.

— Бідна овечка, — усміхнувся Максим. — Не захотіли по-доброму — буде по-поганому.

Він вийшов і грюкнув дверима.

Після цього в інтернеті поповзли брудні чутки про Віктора Петровича. Протрималися вони недовго: люди не повірили звинуваченням, і пересуди припинилися.

Світлана розлучилася з Максимом. Деякий час про нього нічого не чула, а потім дізналася, що його поклали до психіатричної клініки з гострим психозом. Геннадій Олегович збанкрутував і поїхав кудись далеко.

Через два роки після цієї історії Світлана знову вийшла заміж — за свого колегу Артема. Він працює кардіологом, молодий і подає великі надії. Зараз Світлана в декретній відпустці. Незабаром у них народиться донька; дівчинку вирішили назвати Сонечкою.

Будинок та решту майна Віктор Петрович повернув доньці, переоформивши документи на неї. Тепер вони з Людмилою Петрівною спокійні: обоє певні, що Світлана щаслива. Випадково почута фраза часом розплющує людині очі на того, кого вона любила. А помста здатна затьмарити розум і передусім зруйнувати життя того, хто розставляє пастки іншим, особливо якщо винен був він сам.