Нова дружина приїхала разом із Романом забрати останнє в його колишньої дружини

Роман став шукати серед дітлахів Кирила, потім вдивився в обличчя жінок, сподіваючись побачити Світлану. У цю мить за його спиною пролунав знайомий голос.

— Романе? Що ти тут робиш?

Світлана тримала в руках два глечики з напоєм і з непідробним подивом дивилася на непроханих гостей.

— Привіт. Приїхав подивитися, як ти живеш, — пробурмотів він, усе ще не встигнувши осмислити побачене. — Може, допомога потрібна?

— Потрібна, — кивнула Світлана й простягнула йому глечики. — Віднеси на стіл. Діти набігаються й захочуть пити.

Роман без заперечень узяв скляні посудини. Щойно він поставив їх на стіл, дітлахи покинули ведмедя й кинулися по напій.

Аніматор зняв ведмежу голову й запитально всміхнувся Світлані.

— У нас гості?

— Так. Денисе, познайомся: це мій колишній чоловік і його дружина.

Денис привітався кивком, але підходити до приїжджих не став.

— А це мій теперішній чоловік, — з ноткою злорадства додала Світлана.

У Романа здригнулося серце: з боку дітей долинув крик: «Тату!», і Кирило помчав просто до них. Невже такий маленький син усе-таки впізнав його?

Надія виявилася марною. Не затримавшись біля Романа ані на мить, Кирило промчав повз нього й стрибнув до Дениса, усе ще вбраного в ведмежий костюм.

— Так, синочку, — легко підхопив його Денис. — На кониках обов’язково покатаємося. Тільки спершу треба тут усе прибрати.

— Добре, — кивнув Кирило.

Він одразу спустився на землю й побіг до друзів.

— Тато сказав, що ми поїдемо!

Просторий огороджений майданчик для поні містився трохи осторонь від манежу, призначеного для великих коней. Малюки за допомогою матерів і батьків упевнено, явно не вперше, сідали в сідла. Незабаром вони вже погойдувалися, мов справжні маленькі вершники, на поні, що повільно ходили колом.

Роман дивився на Кирила, а потім — на стороннього чоловіка, якого його син називав татом. Бачив, як легко й звично вони спілкуються.

Нарешті він узяв Лідію за руку й мовчки повів до машини. Вона щось запитувала, та Роман не чув. Забрати Кирила не вийде — це він зрозумів. Іншої дитини в нього вже не буде. І все ж Роман думав: чи не попросити в Світлани дозволу хоча б іноді приїжджати й бачитися із сином?

Перш ніж сісти за кермо, Роман востаннє озирнувся на веселий гурт дітей і батьків. Потім завів машину й плавно рушив з місця.

Світлана краєм ока помітила, як від’їжджає автомобіль. Вона приклала долоню до лоба, придивилася, потім зрозуміла, хто поїхав, і здивовано знизала плечима: навіщо приїжджав?

Вона повернулася до інших. Денис і Кирило вдвох сиділи на поні, причому ноги дорослого чоловіка волочилися по землі. Світлана подивилася на них і щасливо розсміялася.