Нова дружина приїхала разом із Романом забрати останнє в його колишньої дружини

Однак увечері на нього чекало розчарування: Світлана вже поїхала.

— Чому так швидко? — засмутився Денис. — Я думав, ми посидимо, поговоримо, минуле згадаємо.

— Їм, міським, вічно ніколи, — махнула рукою літня учителька.

— Тоді навіщо вона приїжджала?

— Навіщо, навіщо… На весілля мене запрошувала.

— На весілля? — обличчя Дениса витягнулося. Такої підступності він не очікував. — Вона заміж виходить?

— Виходить. Каже, що зустріла своє кохання. Я спитала, чи не поквапилася вона, але Світлана запевняє: усе зважила, а він — той самий, єдиний. Ех, гріхи мої тяжкі… Наприкінці вересня доведеться їхати до міста. Ще треба придумати молодятам подарунок. Денисе, може, ти знаєш, що потрібно вашому поколінню?

— Те саме, що й усім, — Денис вимучено всміхнувся, намагаючись не показати засмучення. — Краще подаруйте гроші.

— Гроші? — Валентина Андріївна короткозоро примружилася, потім кивнула. — Мабуть, ти маєш рацію. У молодій сім'ї вони зайвими не бувають.

Тієї ночі Денисові снилися сни, хоча зазвичай це траплялося рідко. Картини були такими виразними, ніби все відбувалося наяву.

В одному сні він приїхав на весілля разом із Валентиною Андріївною, взяв Світлану за руку й просто в робочому комбінезоні повів наречену в білій сукні до вівтаря. Там Денис не віддав її нареченому, а відсунув суперника й сам одружився зі Світланою.

Потім усе змішалося. Денис знову стояв у дверях РАЦСу, але тепер лише кричав нареченій, яка чекала біля вівтаря:

— Не погоджуйся! Ти ж виходиш не за мене, а ми любимо одне одного з дитинства!

Наречена обернулася, і замість Світлани він побачив зовсім чуже обличчя. Денис подумав, куди ж вона зникла, — і тут помітив її за вікном. Світлана щасливо обіймала іншого чоловіка, а впіймавши погляд Дениса, похитала головою.

Сенсу цього жесту він так і не зрозумів. Можливо, вона шкодувала, що він запізнився. А може, просила не заважати її щастю.

Похмурий дощовий ранок лише посилив важкий настрій. Прокинувшись, Денис довго сидів на ліжку й хитав головою, намагаючись позбутися побаченого уві сні.

«А може, й справді поїхати до неї та відмовити?» — раптом подумав він, але відразу себе обсмикнув. Хто він для Світлани? Усього лише конюх, із яким вона гралася в дитинстві. Ні, треба забути. Не по Сенькові шапка.

Денис насилу підвівся й, човгаючи, мов старий, пішов умиватися.

Роман ще в старших класах гранично ясно уявляв своє майбутнє. Він неодмінно працюватиме з фінансами — економістом чи аналітиком, не так уже й важливо. Головне — добре заробляти й ні від кого не залежати.

В інституті в нього сталася коротка інтрижка з донькою професора. Захоплення швидко минуло, зате залишило по собі корисні знайомства. Користуватися такими можливостями Роман умів як ніхто інший.

До захисту диплома Романові вже знайшли місце у відділі фінансового аналізу ринків одного з найбільших банків. Через пів року роботи, отримавши новорічну премію, він придбав свою першу машину.

Ще через чотири роки він умовив батьків розміняти житло на дві окремі квартири. Роман додав чималу суму й обрав собі квартиру просторішу за ту, що дісталася батькові з матір’ю.

Життя молодого фінансиста було розплановане на роки. Сім’ю він збирався завести років через п’ять — сім: знайти молоденьку секретарку й зробити пропозицію, від якої вона не зможе відмовитися. Через пару років мав народитися первісток, неодмінно син, а слідом — дівчинка. Сам Роман на той час бачив себе керівником.

Цей чіткий план ледь не зруйнувався, коли Роман несподівано закохався. Заради своєї обраниці він уже був готовий покинути роботу й місто — досить було б легкого натяку чи єдиного жесту з її боку.

Світлану він зустрів на вечірці в колишнього однокласника. Той зібрав давніх однокурсників, і Роман не відразу зрозумів, як серед них опинилася молоденька дівчина з гарним ім’ям. Її привела подруга, яка викладала на бухгалтерських курсах, де навчалася Світлана.

За спільним столом дівчина сиділа сама й явно нудьгувала. Роман підсів до неї й заходився розважати. Світлана відповідала на компліменти та жарти усмішкою, проте трималася дещо відсторонено.

«Оце так снігова королева», — подумав Роман і вирішив будь-що розтопити її крижане серце.

Інтерес лише посилився, коли приятель пошепки сказав, що батьки Світлани надовго їздять у відрядження й заважати зустрічам нікому. Роман зумів зачарувати холодну красуню, проте й сам непомітно для себе теж був охоплений коханням…