Усі вважали її нареченого ідеальним, але перед весіллям Іра пішла до жінки, якої боялася з дитинства

До ресторану вона дісталася після роботи, трохи запізнившись. Решта вже зібралася. Павло вийшов її зустріти, але замість очікуваного схвалення Іра побачила, як на його обличчі промайнула неприязнь. Вона ще не встигла зрозуміти, чим її викликала, коли він оглянув сарафан і заговорив:

— Ну й стиль — колгосп.

Засміялися всі, навіть Оксанка. Іра зніяковіла, а Павло вів далі, звертаючись уже до компанії:

— Ви тільки погляньте, яка в мене дівчина оригінальна. Не кожен наважився б таке надягти.

— Зате як сміливо! — дзвінко підхопила одна з дівчат.

Іра ладна була крізь землю провалитися. Виручила Оксанка: заговорила про щось інше, що відразу зацікавило всіх. Компанія захопилася розмовою, а Павло відсунув для Іри стілець і заходився догоджати їй із такою галантністю, наче глузувань із її сарафана зовсім не було.

Згодом, залишившись з Ірою та Оксаною втрьох, він знову заговорив про її одяг:

— Ти все-таки ретельніше збирайся, коли йдеш до моїх друзів. Це пристойне товариство. Сама ти красуня, але в таких речах будь-яка простачкою стане. Тепер ти моя, час звикати до іншого життя. Гроші я на картку переказав, купи собі щось. Сходіть з Оксанкою по крамницях: вона, на відміну від тебе, розуміє, що вибирати.

Було боляче слухати це при подрузі. І знову дряпнуло його «моя». Павло повторював це слово так часто, що Ірі ввижалося: він говорить про свою власність, а не про неї.

Іншим разом Павло чекав друзів у себе й доручив Ірі купити вино дорогою з роботи.

— Тільки хороше бери, не заощаджуй. Я достатньо тобі переказав.

— Добре, куплю, — запевнила вона.

Часті перекази чималих сум уже трохи тривожили Іру. Вона казала про це мамі, але та лише розводила руками:

— Ну в кого ти така нетямуща? Тут радіти треба. Так Павло свою любов показує. Для справжнього чоловіка природно свою жінку забезпечувати.

Знову — «свою». Від цих слів залишалося те саме неприємне відчуття: ніби кохана людина ставала річчю, яка комусь належить.

Після роботи Іра заїхала до винної крамниці. Кілька вибраних нею пляшок шампанського коштували більше, ніж вона заробляла за місяць. У крамниці запевняли: якість чудова, преміумклас. Однак, побачивши покупку, Павло скривився.

— Це ще що за пійло? Ми, по-твоєму, п’янички з-під паркану?

Друзі, які вже сиділи за кухонним столом, дружно зареготали.

— Вітько наче знав, своє приніс! — захихотіла одна з дівчат.

Більше про вино за столом не говорили, вечір тривав як завжди. Для Павла зустріч минула на славу, він залишився задоволений. Іра ж так і не змогла повернути собі колишній настрій.

Коли за останніми гостями зачинилися двері, Павло знову заговорив про покупку:

— Ірино, я ж просив купити хороше вино. Ти чому мене не слухаєш? Чому неодмінно треба зробити по-своєму?

— Я думала… Мені здавалося, що…

Пояснити до пуття не виходило. Поруч із Павлом Ірі надто часто ставало соромно, вона почувалася винною й приниженою. Він помітив її збентеження і, здається, мало не зрадів.

— Наївна ти в мене ще, нічого не знаєш, — промовив він. — Хоча я теж добрий. Знаю ж, із якого ти кола. Треба було точніше пояснити, що купити. Тут і моя провина є. Іди до мене.

Павло міцно обійняв її. Ірі було неприємно, хотілося тільки вивільнитися з його рук. Він начебто визнавав помилку, навіть вибачався, але й цим визнанням знову давав відчути, наскільки вона нижча за нього.

Приводи змінювалися, а його поблажливо-зверхній тон залишався. Павло то дорікав Ірі за зовнішній вигляд, то нарікав, що вона не вміє підтримати спільну розмову. У компанії обговорювали найкращі готелі на Балі, слушний час для відпочинку в Європі. Іра нічого про це не знала: за кордон вона ще жодного разу не їздила.

Коли Павло вперше це почув, він якийсь час розглядав її, наче якусь небачену звіринку. Сам він із дитинства відпочивав із батьками на закордонних курортах, і Ірин досвід, точніше, брак такого досвіду, ніяк не вкладався йому в голові.

— Що ж, це навіть на краще, — вимовив він нарешті. — Буду тобі світ показувати. Усе-таки пощастило тобі зі мною.

І знову на його обличчі з’явилася та зверхність, від якої Ірі ставало бридко…