За місяць до весілля Ніка підслухала батька й нареченого в майстерні, але не дала їм договорити

З кінною фермою виходило анітрохи не розумніше. Коней вона обожнювала все життя, милувалася їхньою красою, грацією та кмітливістю — щоправда, завжди здалеку. А тут раптом, от тобі й маєш, уявила себе амазонкою. Сама думка про те, що доведеться не дивитися на коня, а триматися на ньому перед гостями, тепер здавалася їй дивною. А політ на кулі з Артемом, який із дитинства боявся висоти й бліднув навіть дорогою на верхній поверх, узагалі не вартий був обговорення. У голові в неї коїлося щось неймовірне.

І все ж головне було не в цих вигадках. Те, про що Ніка спершу боялася подумати, а потім ніяк не наважувалася повірити, тепер підтвердилося. Цілком точно. Сьогодні ж вона скаже Артемові, інакше її розірве від радості. А коні, теплоходи й повітряні кулі нехай залишаться в спокої.

Ніка вже розуміла: весілля в незвичайних місцях, або, як вона тепер зі знанням справи казала, локаціях, особливо гарні на чужих фотографіях. Найкраще — з тропічного раю, де сонце світить цілий рік. Де немає раптового холоду й хмар, комарів і мошок, яким начхати на всі обробки території. Де за лічені хвилини блакитне небо не перетворюється на обіцянку кінця світу, а вітер не зриває квіти з арок і з голів нещасних наречених.

Поступово їхнє з Артемом весілля набувало обрисів: спокійне, традиційне, але все-таки особливе. Ідеальне. По-науковому — з концепцією, щоб і вашим, і нашим. Усе складалося напрочуд вдало.

Ресторан заміського клубу благородно вдавав із себе старовинний, хоча лишався цілком сучасним. Там обіцяли зручність гостям будь-якого віку, з різними інтересами та звичками. Бенкетне меню досить було лише прочитати, щоб ковтнути слину й прислухатися до нетерплячого бурчання в животі. Для реєстрації знайшлася чудова крита тераса: соковита зелень довкола, над нею блакитне небо — якщо, звісно, небо погодиться потішити молодят. Ніка встигла уявити собі цю картину й відразу згадала, як швидко гарна погода вміє передумувати. Зате маленький оркестр підкорив її з перших звуків.

Серед цієї розкоші лишалося розмістити тих, заради кого все й затівалося. З нареченим завдання вирішилося швидко. Примірявши другий чи третій костюм, Артем поправив лацкани й перевірив кишені. Без кишень він не вважав одяг одягом.

— Беремо цей. Сидить добре, колір підходящий. Більше мені нічого не треба.

Ніка лише заздрісно зітхнула. Добре бути чоловіком, особливо таким ставним, як Артем. Не треба годинами переконувати себе в примірювальній, що річ тобі пасує: отут би трохи ширше, там трохи вужче, відтінок темніший чи світліший… Тут стирчить, зате не надто помітно, а тут закоротке — теж можна пережити. Щоб зрештою визнати: ні, усе не те, доведеться шукати далі.

Як не дивно, шукати їй теж не довелося. У розкішному весільному салоні з вішаків наче обвалилася ціла гора гарних суконь, придавивши і волю, і здатність зважитися. Кожна просила приміряти саме її, а після примірки поруч уже чекала інша — не гірша, а часом і краща. Сьогодні Ніка знову перебрала десяток убрань, дивилася на себе в дзеркало й знову нічого не вибрала. Одна здавалася надто пишною, друга — майже досконалою, третя раптом вабила деталлю, якої вона раніше не помітила. Зупинитися на якомусь одному не виходило.

Довга вузька сукня з парчі відливала сріблом. Вдягнеш — і відразу почуваєшся героїнею чорно-білого німого кіно початку минулого століття, фатальною, загадковою й неодмінно трагічно нещасною. Лишалося звести руки до підборіддя, заламати їх у відчаї та закотити очі. Гарно, нічого не скажеш, але вже надто театрально. І віку додає два-три роки. До того ж через місяць це тісне, облягаюче вбрання навряд чи їй пасуватиме. Ні, про це вона подумає ввечері.

Значно звичніше виглядала сукня з бісерним корсетом. Прозорі рукави, пишні складки неосяжної, таки чарівної спідниці — тут одразу зрозуміло, хто йде: наречена, жодних сумнівів.

Наступна наче примиряла перші дві. Не робила Ніку надто дорослою й не вбирала легковажною принцесою. Пасувала дівчині, яка знає і свої чесноти, і вади: усе потрібне є, нічого зайвого. Довга спідниця зберігала пишність, але не перетворювала господиню на ляльку на чайнику. Крізь рукави просвічували руки, на тонких зап’ястях тканина збиралася в тугі манжети.

Ніка пожвавішала — і відразу знітилася. Ця сукня прекрасна, але чим гірша сусідня? Вона наче чатувала в засідці: по подолу й краю шлейфа поблискував сріблястий візерунок, а сам повітряний шлейф тягнувся за нареченою легкою прозорою хмаринкою…