Чоловік поїхав на зустріч однокласників, а дружина зайшла до ворожки

— Остерігайся чоловіка та його жінки, вони лихе замишляють, — продовжила ворожка. — Але не бійся: я бачу, добро на твоєму боці. Скоро зустрінеш чоловіка, з яким будеш щаслива. А зараз тобі потрібна людина, здатна розшукати доньку й допомогти з юридичними справами. Тут моєї сили недостатньо.

Оксана підійшла до господині вже без страху й обійняла як рідну.

— Дякую тобі. Яке щастя, що я сюди потрапила! Чим заплатити за допомогу? Усе віддам, що маю.

— Плати не потрібно. Мені за радість зробити добро. Хочу, щоб його шалька переважила, поки ще лишається трохи часу на землі.

— Та що ти! Ти ж молода, ще стільки встигнеш!

Біля виходу Оксана мимоволі глянула у велике старовинне дзеркало. У відображенні за нею йшла прадавня бабуся. Вона обернулася — позаду була лише молода господиня.

— Тепер знаєш, — прошепотіла ворожка, сумно всміхнувшись.

За дверима чекала Іра. Оксана вийшла до неї приголомшена, шкодуючи жінку, якій лишалося так мало. Про дзеркало вона вирішила нікому не розповідати.

— Ну? Що там? Чому так довго? Я вже в туалет хочу! — заквапила Іра.

— Їдьмо до тебе, там розповім. А зараз помовчу, бо після моїх новин туалет тобі й не знадобиться, — відповіла Оксана й рішуче сіла за кермо.

Удома в Іри розповідь закінчилася риданнями: подруга плакала ридма. Оксана наливала їй ромашкового чаю.

— Як ти таке витримуєш, Оксано? — запитала Іра.

— Сама не знаю. Після ворожки наче якась перепона в мені зламалася. Рішучість є, а злості й страху немає. Хочу доньку знайти й винних покарати. Оленою її звати. Це вона мені снилася, Іро. Усі ці роки!

— Який жах…

Іра знову заплакала.

— Тільки мовчи про це, — застерегла Оксана. — Вікторові знати не можна, він нічого не повинен запідозрити. І Вадимові поки не кажи. Твій же прямолінійний чоловік, піде й пику Вікторові натовче. Нам зараз цього не треба.

— Уже ж натовче, можеш не сумніватися. А шукати як будемо? Слухай, моя манікюрниця Світлана наймала приватного детектива. Він стільки про її чоловіка накопав, що після розлучення той ні з чим залишився.

— Телефонуй Світлані, — вирішила Оксана й випила великий кухоль ромашкового чаю.

Зустріч із детективом призначили, й Оксана поїхала додому. Віктор невдовзі повертався; підозр у нього виникнути не мало. Щоб відвернути його увагу на інше, вона приготувала ситну вечерю.

— Гострий соус, але смачний! — нахвалював чоловік, ні про що не здогадуючись. — Ну як вихідні?

— Чудово. У кіно з Ірою були, потім ще на одне шоу потрапили. Досі голова обертом, — насилу стримуючись, відповіла Оксана. — А ти? Вдалося побачити шкільних друзів?

— Кого побачити? — не зрозумів він і відразу схаменувся. — А, так! Олексій усіх зібрав, насмішив нас. Добре посиділи.

— А Костя Ярош хіба не прийшов?

— Який Костя?

— Який тобі телефонував.

Тепер Оксана знала, що спіймала чоловіка на брехні.

— А, Костик! Звісно, приходив, — почервонівши, відповів Віктор.

Оксана тішилася маленькою перемогою й чекала зустрічі з детективом. Його голос здався до болю знайомим, але після всіх сьогоднішніх дивин вона не надала цьому значення.

Уночі знову наснилася донька.

— Я тебе відшукаю, маленька. За будь-яку ціну. Обіцяю, — сказала їй Оксана уві сні.

Прокинулася вона, коли сонце лише постукало променями у вікно.

Дочекавшись уранці, коли чоловік поїде на роботу, Оксана вирушила до «Алібі». Усе детективне агентство складалося з однієї людини — Андрія Фоміна. Постукавши, вона чекала біля дверей і уявляла літнього бороданя з люлькою в зубах, як у Шерлока Голмса.

Відчинив їй чоловік, який урятував її в метро.

— То детектив — це ти! — Оксана від подиву роззявила рота.

Зустріти його було приємно. Тоді вона навіть подякувати як слід не встигла.

— Радий тебе бачити! Я згадував про тебе. Як малюк? — радісно запитав Андрій, запрошуючи зайти.

Поки Оксана розповідала, радість зникала з його обличчя. Історія вразила його. Він узяв її за руку.

— Я розшукаю твою доньку, Оксано. Повір. І винні за все відповідатимуть. Зберу відомості — відразу зателефоную. А тепер дозволиш пригостити дівчину, яку я врятував, чимось смачним?

— Дозволю, — усміхнулася вона. — Тільки моїм коштом.

— Ну вже ні! Чоловік тут я чи заєць?

— Ти, звісно, — розсміялася Оксана…