Чоловік поїхав на зустріч однокласників, а дружина зайшла до ворожки

— Ви розумієте, чого вимагаєте? Виправити нічого не можна, доведеться прийняти. Краще дружину підтримайте, вона біла, як сніг. Через годину можете забрати її додому. Із самою нею все гаразд.

Коли лікар вийшов, Віктор набурмосився й почав походжати перед дружиною, мов півень перед куркою. Лікаря він лаяв на чім світ стоїть, потім узявся за неї.

— Теж хороша! Чого до краю полізла? Голова зовсім не варить? І чого тебе в метро понесло?

Оксана помовчала, потім подивилася йому просто у вічі.

— Того, що на машину для мене тобі грошей шкода.

Він завмер. Заперечити було нічого, виправдання не знаходилося.

В одній машині вони їхали додому й не розмовляли. Віктор міркував, що тепер робити, Оксана — про дитину, яку вже любила понад усе на світі. Удома мовчання тривало: серйозної розмови чекали обоє, обоє її боялися й зізнатися в цьому не наважувалися.

Так і минув увесь вечір. На вечерю в Оксани не лишилося сил. Ображений чоловік замкнувся в кабінеті й більше не показувався.

Уранці краще не стало: паморочилася голова, нудило, боліли забиті місця. Вона почувалася геть розбитою.

— На лікарняний піду, — сказала Оксана. — Немає в мене сил.

— Не підеш, — сухо озвався Віктор.

— Це чому?

— Звільнено тебе. Сиди вдома, якщо спокійно до офісу доїхати не можеш.

Грюкнули двері. Приголомшена Оксана лишилася в передпокої й не знала, як поставитися до того, що сталося.

— Та радіти треба! — заявила Іра, яка після заміжжя жодного дня не працювала. — Вмощуйся чоловікові на шию й живи собі на втіху.

— А мені працювати хочеться. Я ж теж училася, хочу чогось досягти, як інші жінки.

Іра відпила кави, манірно відставивши доглянутий пальчик, і закотила очі.

— Ой, працівниця знайшлася! Ми з тобою не такі, як усі, запам’ятай. Чоловіки в нас компаніями кермують, а ми — кохані жінки. Нехай пестять і леліють. До речі, машини ти так від свого й не дочекалася?

— Ні, самій заробляти звелів, — зітхнула Оксана. — От і заробила… А в інше місце хто мене зараз візьме, вагітну?

— От жмикрут! Своєму сказала: хочу бібіку — і купив. А твій чого? — Іра примружилася. — Чи не завів когось на стороні?

Оксана мало не вдавилася кавою й замахала руками.

— Та немає в нього нікого! Ощадливий він.

— Це жадібністю зветься. Ой, які цукерки смачні! — Іра поклала до рота чималий шматок швейцарського шоколаду.

— З-за кордону привезли.

— Конфіскую в тебе. Тобі стільки солодкого однаково не можна, ти вагітна.

Іра без сорому набрала цукерок на пів сумочки.

— Та що ті цукерки, — зітхнула Оксана. — Я на рейки впала. Лікарі кажуть, малюк хворим народиться.

— Що?! Куди впала? — Іра так часто закліпала довгими нарощеними віями, наче зібралася злетіти. — Як це — хворим?

Оксана розповіла їй, як опинилася під потягом, як незнайомий чоловік допоміг урятуватися й потім сидів поруч у лікарні. Розповіла й про прогноз лікаря, і про Віктора, який нагрубіянив рятівникові, чийого імені вона так і не дізналася.

— Досі перед ним соромно, — додала Оксана.

— А із себе він гарний? — з усмішкою поцікавилася Іра.

— Я тобі серйозні речі розповідаю! А тобі все жарти, — образилася Оксана.

— Оксаночко, ну що ти? Без жартів же збожеволіти можна. — Іра тепло обійняла подругу, яка заплакала, як обіймала в дитинстві. — Пам’ятаєш, один хлопчисько нам обом подобався? Пересварилися тоді, а потім вирішили, що дружба дорожча. Не плач, зайчику. Прорвемося.

Оксана зігрілася від цих спогадів і перестала плакати. Поруч була подруга дитинства, з якою вони пережили і роки, і біди.

Перед тим як піти, Іра допомогла їй приготувати вечерю. Заспокоївшись, Оксана залишилася чекати на Віктора з роботи.

Ближче до ночі Оксана дочекалася чоловіка. Від його піджака, який вона тримала в руках, тягнуло нудотно-солодкими жіночими парфумами — аж нудило. Віктор був напідпитку.

— Ти де так затримався? З ким?

— Та ні з ким, — відмахнувся він, прямуючи до ванної. — Із замовниками посиділи. Добре так, душевно.

Він заточився, криво всміхнувся й гикнув. Тут Оксана помітила босу ногу.

— А друга шкарпетка куди поділася?

— Гадки не маю! — Віктор розвів руками й зареготав. — Утекла шкарпеточка. Взяла й утекла!…