Чоловік поїхав на зустріч однокласників, а дружина зайшла до ворожки

Розпитувати далі було марно. Оксана вирішила повернутися до розмови вранці, вклала чоловіка на дивані у вітальні й зітхнула: приготована вечеря так і стояла на столі, ніхто до неї не доторкнувся.

— Оце вже день видався, — пробурмотіла вона й тихенько пішла до спальні, намагаючись не потурбувати чоловіка. Той уже хропів, як паротяг.

Ніч, попри все, минула спокійно. Оксана виспалася напрочуд добре. Може, тому, що більше не треба було тривожитися через роботу й гадати, чи сподобаються замовникам її ескізи. А може, допомогла відсутність Віктора: ніхто не стягував ковдру, не штовхав її уві сні й не закидав на неї ноги.

Прокинувшись без будильника, вона встигла прийняти душ раніше за чоловіка. На кухні він уже з апетитом доїдав м’ясні рулетики. Тільки тоді Оксана з жахом згадала: учорашню вечерю вона забула поставити в холодильник.

— Оце так сніданок! Оце ти мене побалувала, — похвалив Віктор, доїдаючи свою порцію. — Щоправда, усе холодне. Рано, мабуть, приготувала? Добре, коли дружина вдома: відразу годувати стали розкішно. Мене влаштовує.

— Угу, — озвалася Оксана з усмішкою. Іра не раз радила їй не поспішати доповідати чоловікові про кожну свою помилку.

— Гаразд, мені час. Зараз у душ і на роботу, — заквапився Віктор, сподіваючись уникнути пояснень щодо вчорашнього.

Але Оксана стала в нього на шляху й подивилася просто у вічі.

— То де ти вчора пропадав?

— Працював в офісі, — відповів він, червоніючи. — Справ навалилося.

— Хто з тобою був?

— Інженери, економісти. Обговорювали запуск нової лінії деревообробних верстатів, — Віктор відмахнувся. — Після роботи трохи випили.

— А шкарпетка при цьому куди зникла? Додому ж ти в одній заявився.

— Та відчепися ти з тією шкарпеткою! — раптом загорлав чоловік. — Мені зараз більше робити нічого? Звідки мені знати, де вона! Вічно знайдеш, до якої дурниці причепитися.

Поки Оксана, обурена його криком, добирала слова, Віктор устиг сховатися в душі. Потім мало не бігцем дістався до гардеробної, одягнувся, пискнув на прощання й вискочив із квартири.

Відповісти йому вона не встигла. Зате вчорашній запах тепер здавався ще підозрілішим: якими ж солодкими парфумами користуються інженери в її чоловіка.

До обіду злість ущухла. Оксана надумала з’їздити до Віктора, а заразом попрощатися з людьми, з якими пропрацювала три роки — увесь час після весілля. У сусідній кондитерській вона набрала гарячих булочок і круасанів, а тоді викликала таксі. Після падіння на рейки сама думка про громадський транспорт викликала в неї паніку.

Розрахувавшись, Оксана пригостила водія запашним круасаном. Задоволений таксист відчинив їй дверцята, й до офісу вона піднялася вже в доброму настрої.

— А я до вас із гостинцями! — оголосила вона Юлі, викладаючи пакунок на стіл. — Збирай усіх на каву.

— Але ж ви звільнилися… — Секретарка схопилася, злякано дивлячись на неї. — Оксано Андріївно, ви куди? Не треба туди! У Віктора Леонідовича нарада.

— Не хвилюйся, Юлю, мене він пробачить, — безтурботно відповіла Оксана й штовхнула двері.

Посеред кабінету стояли Віктор і незнайома жінка років тридцяти. Руді кучері торкалися її плечей, коротка сукня облягала пишну постать; увесь її вигляд немов кричав про доступність. Сміючись, вона щось поправляла на чоловіковій сорочці. Побачивши Оксану, жінка завмерла й утупилася в неї так, наче відразу зрозуміла, хто ввійшов.

Віктор цього не бачив — він стояв спиною до дверей.

— Юлю, ти тупа? — гаркнув він. — Сказано ж було: нікого не впускати! Я зайнятий!

— І чим же? — суворо поцікавилася Оксана.

Чоловік здригнувся, розвернувся й почервонів. А тоді розкрив обійми.

— Люба, яка несподіванка! Я думав, ти вдома відпочиваєш після того, що сталося. Навіщо тобі сюди їздити? Берегти себе треба.

— За тобою скучила. Чи мені вже й прийти не можна? — насупилася Оксана, ледве дихаючи в його міцних обіймах.

— Та що ти, звісно, можна! Ми з Галиною Степанівною, нашою новою замовницею, саме постачання обговорюємо. Велике, для її готелю. Уявляєш, у кожному номері хоче поставити «Милашку»! А краватку я погано зав’язав, от вона й допомогла поправити, — запобігливо пояснив Віктор.

Красуня подивилася на Оксану з такою зневагою, що та мимоволі зіщулилася. Дарма вона не вдягнула гарну сукню, що давно висіла без діла в шафі, й не нафарбувалася як слід. Довге волосся нашвидкуруч зібране в гульку, на блідих щоках лише трохи рум’ян, на губах блиск. А замість сукні — зручний плюшевий костюм зі штанами з витягнутими колінами…