Чоловік поїхав на зустріч однокласників, а дружина зайшла до ворожки

— Нерви тобі лікувати час, подруго, — казала Іра. Сама вона була на шостому місяці вагітності. — Ще пів року такого життя — і дах поїде. Повертайся на роботу. Схоже, без діла тобі не можна.

— Віктор не хоче. Ні до себе назад не бере, ні деінде працювати не дозволяє. Звик, що я вдома, — зітхнула Оксана.

— Зручно влаштувався, рабиню собі завів! На витрати теж із ласки дає? Ти хоч пам’ятаєш, коли собі щось нове купувала?

Оксана відвела очі. Замість відповіді знову зітхнула.

— Послухай-но, люба моя! — стрепенулася Іра. — У мого в компанії рекламіст потрібен. Гадаю, ти впораєшся. Краще за тебе на курсі ніхто не вчився.

— А якщо не вийде? Перед твоїм чоловіком незручно буде.

— Незручно штани через голову вдягати. Збирайся, поїдемо до нас в офіс. Із вагітною сперечатися не смій і не зли мене: гормони й без тебе вирують.

Оксана усміхнулася. Як же їй пощастило з Ірою. А за годину вже виводила заяву про прийняття на роботу.

Перший робочий місяць минув за цікавими проєктами та знайомствами з новими людьми. Оксана захопилася справою, а головне — знову заробляла. Гроші були її власні, і заробляла вона непогано. Віктора це злило.

— А вечеря? — зажадав він одного вечора, не побачивши звично накритого столу.

— Пробач, не встигла. Я ж теж щойно зайшла, — з усмішкою відгукнулася Оксана, сама голодна як вовк.

— І мені тепер голодувати через це? — закричав чоловік, мов примхлива дитина.

Прискіпування до кожної дрібниці почалися з її повернення на роботу. Оксана розуміла причину й чомусь тішилася його невдоволенням. Можливо, тому, що вони вже стали чужими. У глибині душі вона відчувала це, хоча не уявляла, що робити далі.

— Коли ж я залишала тебе голодним? — спокійно запитала вона, дістаючи з кур’єрського пакета акуратно запаковану вечерю на двох. — Замовила в ресторані все, що ти любиш.

— Хм, — тільки й спромігся Віктор.

Схоже, до нього починало доходити: дружина ставала самостійною, причому без його допомоги, і влада над нею вислизала.

За їжею обоє мовчали. Потім розійшлися по своїх кімнатах і взялися за телефони. Оксані не терпілося розповісти Ірі, як уперше вдалося поставити чоловіка на місце; Вікторові треба було дещо обговорити з Милашкою.

— Тільки спробуй мене підвести — ображуся всерйоз. Обіймаю, бувай, — закінчила розмову коханка.

Віктор залишився в поганому настрої: тепер жодна з двох жінок йому не корилася.

Зате вранці його лагідність здивувала Оксану. Накладаючи чоловікові сирники, вона запитала:

— Звідки сьогодні стільки доброти?

— Новини хороші, — усміхнувся він і додав до сирника щедру гірку сметани. — На вихідні поїду до рідного міста. Костик Ярош зателефонував, запросив на зустріч однокласників. Я погодився.

— Чудово! Навіть заздрю, що ви так товаришуєте. Що мені вдягти? У вас якийсь дрескод буде?

Виделка із сирником завмерла в руці Віктора. Такої готовності їхати він не очікував.

— Ти ж збиралася з Ірою в кіно… — понуро нагадав він. — Хотіла з нею побути, поки вона не народила.

— Вона зрозуміє. Сходимо іншим разом, — відмахнулася Оксана.

— Тут така річ: Костик попередив, що ніхто не бере із собою ні дружин, ні чоловіків. Збирається лише наш клас. Вибач.

— Ну, коли так… — пробурмотіла вона, наливаючи чай.

Оксана більше не всміхалася. Їй хотілося повеселитися разом із чоловіком, але він уже все вирішив.

До поїздки Віктор готувався ретельно. Побачивши валізу, Оксана розсміялася:

— Навіщо стільки речей? Будеш, як наречена, щогодини перевдягатися?

— До чого тут наречена? — образився він. — Білизна на два дні, одяг для номера. У родичів зупинятися не збираюся, сама знаєш наші стосунки. І не з рюкзаком же їхати, наче я студент.

Речі заповнили валізу; туди ж Віктор поклав деякі документи. Біля дверей він зупинив дружину:

— Проводжати не треба. Гарно вам з Ірою відпочити.

— Ми вже постараємося, не сумнівайся, — усміхнулася Оксана. — Щасливої дороги. Хлопцям привіт від мене.

— Передам.

Двері за ним зачинилися.

— Так і відпустила, навіть нічого не спитавши? — вигукнула Іра в кінозалі, де вони чекали початку сеансу.

Сусіди зашикали. Далі подруги розмовляли пошепки…