Чоловік розмовляв із сином за дверима, а жінка вже стояла в коридорі й чула те, що він казав

Тікати від своєї біди, як останнім часом робив чоловік, Марина більше не збиралася.

Нагодувавши Мурку, вона пообіцяла ще зазирнути до неї, коли знайдеться час, і зателефонувала Колі щодо ключів. Потім збиралася провідати пса в клініці, але виявилося, що Микола вже зранку з’їздив туди й забрав собаку додому.

— З ним усе гаразд, — розповідав він. — Оце живучий трапився! Нехай поки побуде в мене, потім вирішимо. Приїжджай провідати, якщо хочеться.

— Хочеться. Тільки трохи пізніше, добре?

Після дзвінка Марина вирушила додому. Дорогою ранковий спокій почав її полишати. Що ближче був дім, то важчим ставало передчуття: ще нічого не скінчилося.

Ліфтом вона піднімалася зі хвилюванням. За зачиненими дверима квартири лунали голоси чоловіка й сина; слів розібрати не вдавалося, але вони знову говорили на підвищених тонах. Марина поспіхом повернула ключ і зіткнулася з Оксаною ніс у ніс.

Кілька секунд вона не могла відірвати очей від суперниці. Оксана тут, у неї вдома — в це не вірилося. Потім Марина подивилася повз неї й побачила переляканого сина.

— Теме, у тебе вранці іспит. Чому ти досі не в інституті?

Відповіді не було. Марина повернулася до чоловіка:

— Може, поясниш мені, що тут коїться?

Він опустив погляд. Мовчанку порушила Оксана:

— Марино, я розумію, що ти відчуваєш…

— Справді? — перебила Марина. — Утім, мене це не цікавить. До тебе мені байдуже. Але хто дозволив тобі прийти до мого дому?

— Мені потрібен Віктор, а не ти.

— Тоді розмовляйте на вулиці. А ще краще — дочекайся, коли він стане вільним. Чекати недовго.

— Марино, годі. Ми поки нічого не вирішили.

— Навпаки, давно вже час було вирішити. Ми із цим років на 20 запізнилися. Але ні при синові, ні тим більше при сторонніх я цього обговорювати не буду.

На подругу дитинства Марина подивилася з презирством.

— Оксано, йди геть! — у відчаї вигукнув Віктор. — Забирайся, бачити тебе більше не хочу!

Оксана навіть не ворухнулася.

— Без тебе не піду, Вікторе. Нам треба поговорити.

Марина багатозначно глянула на чоловіка. Він ніби боровся із собою: наче за порогом на нього чекала остаточна крапка в їхньому шлюбі, і він боявся її поставити.

— Вікторе, втрачати тобі вже нічого, повір. І я кажу це остаточно. — Марина перевела погляд на сина. — Темо, пробач, але ми з татом розлучаємося. Так вирішила я. І свого рішення не зміню.

Віктор махнув рукою й вийшов першим. Оксана поспішила за ним.

Артем підійшов до матері, взяв її за руку, зазирнув у вічі.

— Як ти, мамо?

— Добре, Теме. Справді. Пробач, що тобі довелося все це бачити.

— Не вибачайся. Я вже дорослий, розумію, що й таке буває. Ти остаточно вирішила розлучатися?

— Так, Темко, на жаль. Такого не пробачають. Тільки подробиць від мене не чекай. Ви з батьком маєте будувати свої стосунки, а наші з ним — інша справа.

— Розумію, — зітхнув Артем. — От тільки як мені тепер його поважати, не уявляю.

Через три місяці розлучення відбулося. За весь цей час Марина жодного разу не засумнівалася, що чинить правильно, і не пошкодувала про ухвалене рішення.

Віктор поїхав з Оксаною туди, де вона жила. Марині було відомо, як він розпорядився роботою: спершу використав накопичені відгули, потім узяв відпустку за власний рахунок, а остаточно звільнився вже після їхнього офіційного розлучення.

Вони стали чужими так швидко, наче довгих спільних років і не було. Марина намагалася не повертатися до минулого й не перебирати в пам’яті випадки зради, зустрічі чоловіка з Оксаною.

Найкраще відволікати її вдавалося Колі. Веселий, трохи безшабашний, він, здавалося, міг будь-кого позбавити сумних думок. З ним вона забувала про свої біди. Спочатку вони разом лікували пса, потім довго шукали його господарів.

Пошуки нічого не дали. Довелося вирішувати, де житиме собака: ні Микола, ні Марина раніше собак не тримали, і обом було трохи лячно брати на себе таку відповідальність. Зрештою Коля все ж залишив пса собі. Навіть ім’я для нього вони вибирали довго, встигнувши посперечатися.

Марина, як і раніше, вважала собаку їхньою спільною турботою. Вона часто приїжджала до Миколи й надовго йшла гуляти з псом…