Чоловік розмовляв із сином за дверима, а жінка вже стояла в коридорі й чула те, що він казав

У Марини потекли сльози. Усе він робив для них. За ці роки вона жодного разу не пошкодувала, що залишилася з ним, пробачила. Те, що сталося біля ставка, поступово втратило реальність, стало схожим на поганий сон. А сьогодні вперше їхній сімейний човен видався їй ненадійним.

Вона згадала слова бабусі, почуті ще в дитинстві, незадовго до відходу батька. Бабуся тоді сказала її матері:

— Раз наліво сходив — готуйся, що піде знову.

Тоді Марина не зрозуміла сенсу. Тепер же ця фраза звучала в голові набатом.

Додому вона вирушила лише з настанням сутінків. Квартира зустріла її порожнечею. Тема ще був у друзів, але відсутність Віктора здивувала: куди він міг податися на ніч? До того ж пішки — машина стояла у дворі, Марина точно її бачила. Вона хотіла зателефонувати чоловікові, але замість цього прилягла на ліжко й одразу заснула.

Їй снилося поле, розсипані по ньому ромашки й маленький Темка, якого вона вела за руку. Цей сон навідував її зрідка, і вона його любила. Там був іще чоловік, але згадати його після пробудження ніколи не вдавалося. Марина думала, що це чоловік, і їй подобалася така думка: сон наче доповнював її щасливе життя.

Прокинувшись серед ночі, вона не відразу згадала вчорашні події. На Вікторовій половині нікого не було. Марина встала, обійшла квартиру, обережно зазирнула до сина. Артем спав у себе, спокійно, а чоловіка ніде не було.

Тепер вона злякалася, що з ним щось сталося. Знайшла в телефоні «Коханий чоловік» і набрала номер. Кілька секунд до відповіді тягнулися довго.

— Вітю, де ти? З тобою щось сталося?

Він відповів не відразу.

— Артем уже вдома?

— Так, давно спить. А в чому річ?

Віктор знову помовчав, наче добирав слова.

— Я у Паші Зайцева. Засиділися в гаражі. Ти пробач, зовсім не помітив, як час минув. То мені додому приїхати?

— Ну звісно. Ти що, там ночувати збирався? — усміхнулася Марина.

Уже закінчивши розмову, вона згадала: Павло Зайцев зараз із родиною відпочиває на морі. Це не було припущенням. Марина сама допомагала його дружині купувати путівки.

Попри нічну годину, вона написала Людмилі Зайцевій, спитала, як їм відпочивається й чи все гаразд. Швидкої відповіді Марина не чекала, але вона надійшла майже відразу.

«Марино, дякую, усе чудово! Готель чудовий, та й узагалі все подобається. А ти чому не спиш серед ночі?»

«Поганий сон наснився. Ти не зважай, старію», — написала Марина у відповідь і опустилася на ліжко, тримаючи телефон у руках.

За чверть години грюкнули двері. Віктор увійшов до спальні; Марина, як і раніше, сиділа на краю ліжка, не рухаючись.

— Досі не спиш?

— Ні, — вона розгублено подивилася на нього. Губи німіли, коли вона продовжила: — Павло Зайцев зараз на морі.

Віктор відвів очі. Пройшов кімнатою й зупинився біля вікна.

— Виходить, Тема вже встиг тобі все розповісти? — спитав Віктор, не обертаючись. — Тоді навіщо ти покликала мене назад?

— Щоб почути це від тебе. Син не повинен пояснювати мені, що ти накоїв.

— Вирішила мене помучити, так? — Він повернувся. Від беззахисності в її погляді йому болісно стиснуло груди. — Марино, не можу я. Ну не можу.

— Чого саме ти не можеш?

— Піти зараз було б куди легше.

— Цього ти й хочеш?

— Ні! Іти я зовсім не хочу. Тільки ти ж мене не пробачиш.

— Вікторе, скажи нарешті, що сталося. Що ти накоїв?

Дихати Марині ставало дедалі важче: груди стисло, губи пересохли. Вона чекала, але чоловік лише похитав головою.

У тиші прозвучало відчайдушне: — Не варто було мені повертатися… Не розумію, на що я розраховував.

Віктор вийшов зі спальні раніше, ніж вона встигла щось відповісти. Марині хотілося кинутися слідом, не відпускати його, доки він не скаже правду, доки не зізнається в тому, про що так уперто мовчить. Але в сусідній кімнаті спав син. Вона не могла допустити, щоб Артем прокинувся від їхніх голосів і побачив нічну сварку батьків.

За всі роки Артем не бачив між батьками нічого подібного. Якщо вони й сперечалися, то через дрібниці, радше жартома, ніж серйозно. Марина залишилася сидіти. Почула, як чоловік покинув квартиру, і навіть тоді не рушила за ним…