Галя переплутала поверхи в лікарні, але випадково почула розмову свекрухи з лікарем

Він допоміг Жанні злізти з підвіконня, і вони разом пішли на урок.

Біля паркового кіоску Денис замовляв чай, поки подруга телефонувала матері: треба було попередити, що додому вона повернеться пізніше.

— М’ятний хочеш чи журавлиновий?

— Мені такий самий, як тобі, — Жанна відволіклася від телефону.

— Ти з кимось посварилася? Степанівна мозок виносить? Що з тобою, Жанночко?

За дві хвилини Денис вручив їй гарячий стаканчик. Вони повільно пішли вздовж верб довгою алеєю; на гілках ще трималося вузьке жовте листя.

— Ні з ким я не сварилася, — відповіла Жанна, похитавши головою. — А Степанівну вже якось переживу.

— Тоді що?

Денис зупинився просто на доріжці й чекав.

— Батьків почула два дні тому, — нарешті зізналася вона зі зітханням. — Вони розмовляли. Виявляється, нас можуть виселити. І тато на роботі сильно накосячив, його, може, взагалі звільнять. Я все гадала, чому мама наприкінці літа раптом на роботу пішла. Питала, а вона мені: нудно вдома, хочу ще чимось займатися, крім господарства. Тільки ж я не сліпа. Грошей стало менше, обоє постійно хвилюються.

Вона докладно розповіла другові про підслухане. Говорила про свої страхи, про те, якою безпорадною себе почуває.

— Не вийде з мене кінологині, мабуть. Навчання дороге, безплатних місць — раз-два та й по всьому, а я ж не відмінниця. І бабуся, як і раніше, проти. Для неї поратися з собаками — дурниця, а не професія.

— Це ж вона три роки тому відмовила твого тата цуценя брати?

— Вона, — сумно підтвердила Жанна. — Мама навіть зі своєю алергією погодилася, а бабуся все в багнети. Такий галас зчинила!

Знявши кришечку, Жанна почала виловлювати з дна стаканчика розім’яті ягоди.

— У нас теж усе шкереберть, — заговорив Денис після паузи. — Батько за кордон змотався, аліментів більше немає. Мама на швидкій зашивається, хапає додаткові зміни. Коли я востаннє нормальний суп їв, уже не пам’ятаю. А за квартиру ще три роки іпотеку платити. Про те, як далі вчитися, краще й не думати.

Наприкінці алеї вони звернули до старих глядацьких трибун. Майданчик пустував: сезон завершився тиждень тому, сухе листя лежало на дошках. А влітку тут відбувалися змагання з ОКД. Вівчарки, тер’єри, лабрадори й інші собаки показували дива дресирування поруч зі своїми господарями. Жанна не пропускала жодного виступу, стежила за кошлатими спортсменами палаючими очима, а потім подовгу розмовляла з учасниками. Багато хто вже знав її на ім’я.

Сухе листя вкривало трибуни. Жанна сіла на дошки, підперши щоку, й сумно побовтала залишками чаю. Денис плюхнувся поруч, дивлячись, як над ними повзуть розірвані хмари.

Вечірній вітер ніс запах грибів і прілої трави, підхоплював травинки, кружляв листя. До ніг підлітків прибило папірець. Денис зібрався прибрати сміття, але раптом зацікавився надрукованою картинкою.

— Жанночко, глянь! — Він штовхнув подругу ліктем.

Вона виринула зі своїх думок і повернулася. Денис тримав пом’яту листівку, роздруковану на чорно-білому принтері.

На листівці було надруковано: «Притулку для бездомних тварин терміново потрібні помічники. Робочий час і оплату обговоримо; приймаємо з шістнадцяти років».

Під оголошенням були емблема, адреса й телефон господині. Підлітки водночас подивилися одне на одного, а тоді знову на папірець.

Невдовзі вони вже поспішали до притулку — великого приватного домоволодіння всього за двома провулками від школи. Зустріла їх повна усміхнена жінка років 40, назвалася Тетяною й повела показувати територію.

— Уже десять років працюємо. Чоловік із братом відкрили, обидва раніше прикордонниками були. Не могли спокійно дивитися на собак, яких через старість списували з утримання. Додому ж не кожен візьме. А тут тепло, корм є, люди поруч. Потім почали приймати і знайдених, і тих, від кого господарі відмовилися. Лікуємо, виховуємо, допомагаємо оговтатися після всякого, добираємо сім’ї.

Жанна натхненно слухала, зазираючи до вольєрів. Десятки собачих очей просили уваги.

— Нам допомагають кілька зоозахисних організацій, люди жертвують, асоціація військових пенсіонерів підтримує, — вела далі Тетяна. — А от робочих рук відчайдушно бракує.

Біля одного з вольєрів господиня зупинилася. Жанна присіла перед ґратами; до неї відразу підбігла собака з гарною м’якою шерстю, помісь хаскі та вівчарки. Дівчинка почухала її за вухом.

— Мурка, — представила підопічну Тетяна. — Господарі від неї відмовилися. Усі щеплення є, навіть нашийник із гравіюванням зберігся.

— Яка красуня!…