Іра роками заплющувала очі на підозри у зрадах чоловіка, але після ювілею їй подзвонили

Сусідчині слова не вкладалися Владиславові в голові. Усе, що відбувалося, здавалося сном. Він вийшов із під’їзду й набрав сина: хотілося поскаржитися йому.

— Максиме, коли ти маму востаннє бачив?

— Позавчора. Ми до нотаріуса разом їздили, документи на будинок оформлювали. А що? Мама вчора телефонувала, казала, що тебе сьогодні випишуть, але зустрічати ти не дозволяєш. Щось сталося? По тебе до лікарні приїхати?

— Ні, я вже вдома. Хоча… не зовсім. Зачекай, Максиме, який будинок? Що ви оформлювали?

— Дідуся Степана, маминого батька. Він їй його у спадок залишив. Ти не знав?

— Ні, — понуро відповів Владислав. — Схоже, я тепер багато чого не знаю.

Попрощавшись із сином, він закинув голову й подивився на вікна квартири. Хотілося піднятися назад і зажадати від Іри пояснень. Але валізу вона зібрала не просто так — це він розумів. Імовірно, якось дізналася про Ольгу й вирішила помститися.

Нічого, поживе сама, одумається. Ще сама покличе назад. Владислав намагався триматися за цю думку, а розповідь про чоловіка на дорогій машині відганяв. Не може такого бути. І все.

Протягом кількох наступних місяців він усіма силами намагався відновити колишні стосунки. Спочатку здавалося, що це неважко: треба зізнатися, покаятися, попросити пробачення й пообіцяти, що більше нічого подібного не станеться. Приборкати гордість виявилося болісно важко, але він усе ж зробив це.

Іра спокійно вислухала його й сказала, що пробачає. Тільки для нього від цього нічого не змінилося.

З Ольгою Владислав справді порвав. Вона раптом стала йому осоружною. Тепер він носив дружині оберемки квітів, не шкодуючи грошей навіть на найдорожчі троянди, і намагався переконати її:

— Я неправду сказав тоді. Не розлюбив я тебе. Хотів розлютити, от і наговорив.

Одного разу, зневірившись у можливості повернути колишнє життя, він мало не заплакав перед Ірою. Вона бачила, що каяття справжнє, але відповіла:

— Нічого із собою зробити не можу. Те тепле кохання, яке я відчувала до тебе, зовсім згасло. А нові почуття надто сильні.

Вона говорила про Сергія. Чоловік, про якого розповідала сусідка, виявився живою людиною, а не її вигадкою. Владислав дізнався, що це вихованець Іриного батька. Вони познайомилися, коли Сергій повідомив їй про смерть батька й про будинок, який вона успадкувала.

Зрештою довелося визнати: сусідка мала рацію. Повернути Іру він більше ніколи не зможе.

Після розлучення вони продали квартиру. Тепер Владиславові здавалося, що саме там вони були такі щасливі. Вторговані гроші поділили на трьох. Наскільки він знав, колишня дружина передала свою частку синові. Максим купив нову квартиру-студію неподалік роботи.

Іра жила за містом. Владислав зі злістю уявляв, як вона влаштувалася в розкішному будинку свого поганого актора. Йому самому здавалося, що попереду вже нічого хорошого немає.

Він мріяв лише про те, щоб Іра знову приносила йому гарячі сніданки й обіди, щоб чоловіки в лікарняному відділенні знову дивилися на нього із заздрістю. І щоб її кохання до нього не згасло.