Хвороба змінила життя овдовілої Світлани

Але біля технікуму він не з’явився й до обіду. Світлана намагалася не надавати цьому значення, як казала вранці, але їй було прикро. Чоловік уже встиг стати їй небайдужим: приходив щодня, усміхався, казав приємні слова — і раптом зник. Надвечір вона все ще думала про його відсутність і не хотіла обговорювати це з Оксаною.

— Не сумуй, подруго, — підійшла Оксана.

— Я намагаюся. Тільки прикро: приходив, усміхався, компліменти казав. І раптом зник.

— А раптом із ним щось сталося?

— Можливо. Не знаю.

Продовжувати їй не хотілося.

Наступного ранку дівчата вийшли з гуртожитку й побачили його. Від радості Світлана навіть підстрибнула, а потім підійшла.

— Добрий день! Куди ж ви вчора поділися?

— Довелося терміново поїхати у відрядження. Сподіваюся, сьогодні для мене пиріжки знайдуться?

— Звісно! Погляньте, які — свіжі, гарячі, гарні.

Вона показувала випічку, а Оксана трималася осторонь, щоб не заважати.

— У вас є плани на вечір? — запитав чоловік.

— У мене? Немає.

— Тоді давайте зустрінемося, кудись сходимо.

— Навіть не знаю…

Світлана повернулася до подруги.

— А коли знатимете?

Він явно загравав із нею.

— Взагалі-то я чекаю свого хлопця з армії, — примхливо сказала Світлана.

— Та я ж нічого такого не пропоную, — поспішив він виправитися. — Лише зустрітися й кудись сходити.

— Гаразд, приходьте.

Вона відвела очі. Дівчата вирушили до технікуму, залишивши його біля входу до гуртожитку.

— Про що він із тобою говорив? — запитала Оксана.

— Та ні про що особливе, — засміялася Світлана.

— Не повірю! Стільки часу розмовляли.

Оксана надула губи.

— Він увечері по мене зайде. Хоче кудись сходити, — зізналася Світлана, поглянувши їй у вічі.

— Вітаю, подружко! Найкращого чоловіка в усьому місті знайшла!

Оксана заплескала в долоні.

— Як ти можеш так казати? А Діма?

Світлана нікого раніше не обманювала й не розуміла, як тепер вчинити чесно. Дімка їй ніколи по-справжньому не подобався, а цей чоловік припав до серця з першої зустрічі. Вона пам’ятала, що обіцяла чекати Діму, але думка про вечірню зустріч не давала їй спокою. Усередині стикалися ці два почуття, і все ж Світлана з нетерпінням чекала вечора.

Коли час нарешті настав, Світлана вдягла свою єдину гарну сукню й вийшла до під’їзду. Чоловік уже був там.

— Привіт, — вона помахала йому.

— Привіт.

— Знаєш, що сьогодні спало мені на думку?

— Що ж?

— Ми стільки разів бачилися, ти вже й на зустріч мене запросив, — усміхалася Світлана, — а навіть імен одне одного не знаємо.

— Чому ж? Ти Світлана, а твоя подруга — Оксана.

— Звідки дізнався? — розсміялася вона.

— Чув, як ви одна одну називаєте. От і запам’ятав.

— А як мені тебе називати?

— Ігор.

— Гарне ім’я!

Вона соромилася, однак, коли Ігор узяв її за руку, своєї не забрала.

— Хочу повести тебе до найкращого ресторану міста, — оголосив він.

— Чого ти так на мене дивишся?

— Чекаю, що відповіси, — знизав плечима Ігор.

— Не знаю, що тут сказати.

— Гадаю, варто погодитися.

Світлана кивнула.

— От тепер правильно.

Підставивши їй лікоть, Ігор повів її тротуаром до ресторану.

Усередині було гарно. Під негучну музику між столиками снували офіціанти. Світлана роззиралася.

— Як же тут гарно.

— Мені теж подобається. Люблю сюди заходити, — кивнув Ігор.

Вони зробили замовлення. Світлана все ще ніяковіла. Посиділи, трохи поговорили.

— А звідки ти приїхала? — запитав він.

— Із села. Давно хотіла вчитися в місті.

— Зрозуміло. Розкажеш про свого хлопця?

— Та що розповідати… Дмитро, ми в одному класі вчилися, — відмахнулася Світлана.

— Сильно любите одне одного?

— Навіть не знаю. На випускному він уперше підійшов до мене, запросив танцювати. Я погодилася. Потім почали зустрічатися. А далі я поїхала сюди вчитися, його до армії забрали. Пообіцяла дочекатися.

Вона нічого не приховала.

— Отже, все-таки кохання, — покивав Ігор.

— Мабуть, — знизала плечима Світлана.

Вони дивилися одне на одного. Їй подобався Ігор; він теж розумів, що подобається Світлані.

Після того вечора Ігор став щодня приходити за Світланою. Вони гуляли, розмовляли, і якось їхні розмови завершилися першим поцілунком…