Мати найняла детектива, щоб зірвати весілля сина, але його звіт сховала навіть від чоловіка

Шепіт ставав дедалі менш стриманим, розмова переходила у сварку. Михайло помітив напруження між дружиною та її матір’ю й підійшов до них.

— Дівчата, що за секрети? — весело запитав він. — Ходімо до зали, тамада зараз новий конкурс почне.

Ірина кинула на матір крижаний погляд і пішла за чоловіком. Оксана Леонідівна попленталася слідом, усе ще намагаючись осмислити почуте. Повернувшись на своє місце, вона мовчала. Веселий, балакучий Степан Матвійович уже випив, але на нього вона майже не звертала уваги.

Вона дивилася на наречену. Рідна онука. Максима Оксана Леонідівна теж любила, тільки зараз від вигляду цієї дівчини шкірою бігали мурашки й неприємно нило серце. Це була її онука, від якої колись відмовилася вона сама.

Після весілля молодята поїхали до нової квартири — подарунка Ірини й Михайла. Ларису Іванівну з доглядальницею поки що відвезли до колишньої. Уже наступного дня її збиралися перевезти до молодят: ніхто не вважав, що прабабуся їм заважатиме. Оксана Леонідівна поїхала зі Степаном Матвійовичем, п’яним як чіп; розгубленість так і не полишила її до кінця вечора.

Удома Михайло знесилено опустився на диван у вітальні, а Ірина пішла перевдягатися. Волосся раптом зачепилося за сережку. Вона спробувала вивільнити його, але стало лише болючіше; розплутати не вдавалося, залишалося зрізати пасмо. Ножиці як на зло не знаходилися.

— Любий, принеси, будь ласка, мої манікюрні ножиці! Подивися у верхній шухляді туалетного столика.

— Добре, — озвався Михайло й утомлено пішов до спальні.

Ірина ще раз спробувала відчепити волосся — і раптом її пройняв холодний піт. Туалетний столик. Верхня шухляда. Там же папка! За весільними клопотами вона зовсім про неї забула. Накинувши халат і притримуючи вухо, Ірина побігла нагору.

У дверях спальні вона зупинилася. Михайло стояв із розкритою папкою в руках.

— Іро, що це таке? — розгублено запитав він.

— Та дурниця… — зам’ялася вона. — Викинути треба.

— Я встиг дещо прочитати. Ти збирала відомості про Катю? Що все це означає?

— Михайле, неважливо.

Вона потяглася до папки, намагаючись вирвати її, хоча вухо й далі гостро боліло. Михайло легко ухилився. Важко поглянувши на дружину, він пішов до бібліотеки й зачинився там із документами детектива.

Зрізавши заплутане пасмо, Ірина стояла біля дверей і просила його відчинити, дати їй пояснити. Треба було вирішити, що сказати, але жодного доречного слова вона не знаходила. Нарешті, втративши надію, сіла на підлогу. Тепер залишалося чекати.

Двері відчинилися лише тоді. Михайло вийшов і приголомшено дивився на неї.

— Катя — твоя донька? Ти її народила? — хрипко запитав він.

— Так, — тихо відповіла Ірина.

— І відмовилася від неї?

— Мене мати переконала.

— Але чому ти мовчала всі ці роки? Увесь цей час обманювала мене?

— Я не обманювала. Я боялася, що ти не зрозумієш.

— То я й зараз не розумію, як можна залишити свою доньку.

Ірина встала й спробувала торкнутися його руки. Він відсахнувся, як від прокаженої.

— Мені гидко на тебе дивитися, — промовив Михайло, карбуючи слова.

Він знову зник у бібліотеці, цього разу замкнувши двері зсередини. Ірина повернулася до спальні й плакала, доки не заснула. Скільки минуло часу, вона не знала.

Уранці важко було навіть підвестися з ліжка. З важкою головою Ірина вийшла зі спальні. Унизу, як завжди, працювали хатні працівники, а Михайла не було чути. Спустившись, вона звернулася до хатньої робітниці.

— Юлю, Михайло Андрійович удома?

— Удома. Надвір вийшов.

Ірина поспішила туди. Чоловік сидів на лавці біля клумби, зосереджено про щось думаючи. Побачивши дружину, він скривився від огиди, й в Ірини все всередині перевернулося.

— Михайле, поговори зі мною, будь ласка. Я поясню тобі, як усе було, — несміливо почала вона.

— Слухати я не хочу. У паперах досить ясно все викладено, я зрозумів. Так, мати змусила тебе відмовитися від дитини. Але мені ти чому за стільки років нічого не сказала? Ми могли розшукати Катю набагато раніше. Могли хоча б допомагати їй. Твоя донька жила в нужді, розумієш?

— Розумію…

— А страшно тобі було лише за себе, за свій добробут. Визнай це! — підвищив голос Михайло. — І як тепер бути з Максимом? Уявляєш, що з ним буде, коли він дізнається? Як пояснювати, що Катя його сестра? Адже це лише половина правди. Ти змусила й мене брехати синові! Якою матір’ю ти стала для них? Одну народила й залишила, іншого ростила в брехні. Усім брехала й досі продовжуєш!

— Перепрошую, що тут відбувається?…