Мати нареченого вирішила перевірити майбутніх сватів під виглядом волоцюжки, однак помилилася хвірткою

— Вітя був чесний, порядний. Невинного він би не підставив.

— Для нього я невинним не був. Мабуть, у цьому й річ. Він так кохав тебе, що ревнощі затьмарили йому розум. Пішов на службовий злочин, аби тільки зламати мені життя. Моя провина була іншою, але розплатився я за неї страшно. Коли зрозумів, до чого він осліп, здався. Не відразу. Мене стримував страх за тебе. Віктор пригрозив: не відмовлюся від тебе, спробую написати, зустрітися — він відправить тебе на той світ. Він казав серйозно, Любо. І ось що найжахливіше, аж майже смішно: усі десять років приїздив до колонії, привозив світлини вашого сина. А я дивився на хлопчика й бачив власне відображення. Адже це моя дитина?

— Ні, — сказала вона, відвернувшись.

— Любо, не треба, я знаю. Тим болючіше чути, що він тебе вигнав. Мабуть, батько зробив його таким самим жорстоким і цинічним, виростив за своїм образом і подобою.

— Ти помиляєшся, Пашо. Усе не так.

— Усе ж таки виправдовуєш, захищаєш, — усміхнувся Павло. — Що ж, розумію. Ти мати.

— А після звільнення? Чому тоді мене не знайшов?

— Із чим би я до тебе прийшов? Ти жила щасливо, нічого не знала. Залишити тебе в цьому невіданні — кращого я запропонувати не міг. Віктор тим часом здобував усе нові звання. Капітан так прибрав мене з дороги, а що зробив би полковник? З одного боку — шанована людина з впливом, з другого — колишній зек, без імені, без можливостей. Сили нерівні. Рідні відвернулися, на науці жирний хрест, нічого в мене не залишилося. Навіть іти було нікуди. Занесло сюди, жив випадковими заробітками, багато пив, опускався дедалі нижче. Потім зустрів Оксану Ковальчук. Вона витягла мене з болота. Двадцять років тому вони зі Степаном щойно відкрили ферму й шукали працівників. Я погодився — який у мене був вибір? За цей рятівний круг і вхопився. Світового світила з мене не вийшло, зате живий залишився. Це головне. Так і осів тут.

— У них справді настільки добре йдуть справи?

— Добре. Хоч усякого вистачало: заздрісники вставляли палиці в колеса, траплялися працівнички — запеклі негідники. У відповідь на добро то обкрадуть, то підпалять. А Ковальчуки продовжували працювати. Не здаватися ж, це було б нерозумно. Я від самого початку поруч, тепер наче свій у родині. І цей будинок був їхній, поки нового не збудували. Потім віддали мені. Заслужив.

— А яка в тебе робота? — ніяково запитала Любов.

— Допомагав тим, хто потрапив у біду, вибратися з ями. Показував, як працювати на фермі. Тепер наче керівник. Оксана зі Стьопою працюють без кінця. Святі люди, хоч і найзвичайнісінькі, часом різкі, грубуваті. Життя в них таке. Оксана, буває, розлютиться — та й відлупцює того, хто вже зовсім знахабнів. Стьопа на міцне слівце щедрий. Але без батога й пряник не солодкий, тут інакше важко.

— І працівників це влаштовує? — насторожилася вона.

— Сама побачиш. Коли довкола стільки несправедливості, завдяки таким людям ще віриш у добре. Якщо не боїшся праці, приймуть із радістю. Захочеш піти — ніхто тримати не буде, маєш право. Тут можна знайти щастя. Просте, грубе, а все ж щастя. Відчути, що ти потрібна, піднятися з колін. Розумію, після твоїх бід важко довіряти людям. Але разом упораємося, тут усі друзі, рідні. У Ковальчуків є донька, Іра, чудова дівчина. Уже доросла, звісно, поїхала до міста, закінчила юридичний. Вона відразу до мене прив’язалася, коли я до них потрапив, була мені як донька. Я їй розповідав про себе, про те, що зробив твій чоловік. Вона й вивчилася, щоб працювати слідчою. Казала: такої несправедливості більше не допустить, хоч кількох людей урятує, якщо потраплять у біду, як я. Добре її батьки виростили. Майбутньому чоловікові заздрю, а от тим, хто стане їй на шляху, не позаздриш.

— Отже, ось як… — Любов заплющила очі.

— Документи відновимо, тут не хвилюйся. Знадобиться — і в суді допоможемо. Невістку твою треба приборкати. Тільки сама подумай, чи варто повертатися до будинку, звідки тебе виставили. Залишайся тут, я дам хорошу кімнату. Ну що, підемо? Розумію, нелегко відразу зважитися на ферму. Але раз уже прийшла, подивися господарство, познайомся з Ковальчуками. Вирішуватимеш потім. Згодна?…