Незнайомець передав студентці записку в автобусі, і вона вирішила знайти її адресатку

Ці заняття Світлану не приваблювали: черв’яки її лякали, зайців було шкода, будова мотоцикла лишалася загадкою. Одного разу запрошення погуляти обернулося сваркою. Подруги обіцяли привезти з міста новий журнал, і Світлана віддала перевагу їхньому товариству. Вікторові було прикро: викроїти для неї час серед навчання й уже чоловічих обов’язків ставало дедалі важче. Проте образу він проковтнув.

За шкільною партою нічого не змінювалося. Вони, як і раніше, давали одне одному списувати, прикривали перед учителями, займали місця в автобусі. Їздили з одного села, трималися разом — педагоги давно сприймали їх як брата й сестру.

До десятого класу Світлана розквітла. Вигорілі світлі кучері спадали на плечі, постать стала стрункою, витонченою. Поруч із нею Віктор теж уже не скидався на дитину: роздався в плечах, заговорив голосом, що ламався, над губою з’явився перший несміливий пушок.

У вересні, поки погода ще тішила, у школі призначили вечірню дискотеку. Щойно вчителька повідомила про це класу, Світлана звернулася до сусіда по парті:

— Ти збираєшся?

— З тобою піду, — кивнув Віктор, як і раніше відчуваючи за неї відповідальність.

Вона хихикнула й легенько штовхнула його кулачком у плече.

В актовій залі зібралися майже всі старшокласники. Старі колонки хрипко гриміли, по залі розбігалися відблиски диско-кулі. Дівчата й хлопці стояли купками, намагаючись вигуляти найкращі вбрання: нечасто сільським випадав такий привід. Світлана вдягла гарну сукню до колін.

Запрошення від симпатичного одинадцятикласника вона прийняла. Віктор дивився, як подруга ніяковіючи танцює з ним повільний танець, і мимоволі стискав кулаки. Уперше це були ревнощі. А за спиною вже перешіптувалися її подружки.

— Чому Світланка не з Віктором танцює? Вони ж нерозлучні.

— Та годі тобі! — прошепотіла інша. — Вона сама каже: «Віктор мені як брат». Хіба з братами на дискотеках танцюють?

Спершу стало гірко. Потім Віктор відчув глуху злість на себе й, насупившись, вийшов із зали. Брат то брат.

Після тієї дискотеки він більше не давав волі почуттям. Натомість дбав про Світлану ще старанніше, часом викликаючи в неї роздратування.

— Ти нащо за мною ув'язався? Я до подруги йду! — обурилася вона якось, помітивши, що замість автобуса він звернув слідом у провулок біля школи.

— А додому потім чим дістанешся? — спокійно спитав Віктор.

— Її брат увечері відвезе нас до мене, — Світлана закотила очі. — Я вже виросла. Годі мене за вуха тримати.

— Почекаю на зупинці, — він кивнув у бік школи. — Скільки буде треба. Заодно уроки зроблю.

Світлана ображено пирхнула й зникла за зеленим парканчиком. Віктор бачив, як у дворі вона обійняла незнайому дівчину, а потім обидві пішли до сіней.

Коли подруги вийшли попрощатися, з гаража слідом за ними виїхав позашляховик. За кермом сидів чоловік років тридцяти. Він мовчки чекав на гостю, але Віктор зірвався з місця й схопив Світлану за руку, перш ніж вона встигла сісти.

— Я сам відвезу її додому! — випалив він незнайомцеві, на обличчі якого подив змішався з явним невдоволенням.

— Вікторе! — знову розсердилася Світлана.

— До побачення! — кинув він і повів її до автобуса.

Усю дорогу вона просиділа біля вікна насуплена, не сказавши йому ані слова. Віктор же відчував, що вчинив правильно. Згодом з'ясувалося: за кермом був не брат подруги, а її нетверезий дядько. Того ж вечора він врізався машиною в стовп.

Ще кілька разів уважність Віктора вберігала Світлану від неприємностей. Вона сприймала це як належне. Залицяльників у гарненької школярки вистачало; після побачень вона нерідко скаржилася другові на чергового невдалого кавалера. Він слухав і потай радів, хоч і з гіркотою, що ніхто їй так і не припав до душі.

Закінчився одинадцятий клас. На випускному Світлана вела за руку першокласника з останнім дзвоником, а Віктор дивився на неї наче зачарований. Навколо були сотні людей, та він забув про всіх. Величезні сірі очі, дві товсті пшеничні коси з білими атласними стрічками, парадна форма й накрохмалений фартух — красивішої за неї для нього нікого на світі не існувало.

Із червоним дипломом і складеними іспитами Світлана відразу подала документи до міського інституту. Захоплено розповідала, як стане дитячою лікаркою. Віктор усміхався, хоча свій вступ довелося відкласти. Захворів батько, і замість нього треба було працювати в полі. Старший брат давно жив окремо в місті; покинути посаду, яку здобув із таким трудом, він не міг…