Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

Святослав розгубився. Новина явно приголомшила його: він не одразу знайшов, що сказати. Та потім у його голосі наче пролунала радість, і Оксана вловила цю зміну.

— Оце так… То ми станемо батьками?

Ці слова трохи заспокоїли Оксану. Так, Святослав ще не оговтався від несподіванки, але й не виглядав нещасним. Їхні плани збилися — хіба це катастрофа? Дитина була радістю, а з усіма іншими труднощами вони могли впоратися вдвох.

Про роботу все ж довелося замислитися. Оксана збиралася спочатку побудувати кар’єру і лише потім стати матір’ю, а тепер просування доведеться відкласти. Їй було шкода втраченого часу, проте поруч лишався Святослав, і це давало змогу вірити, що вони все подолають.

Вона чекала на пропозицію, але Святослав не поспішав говорити про весілля. Нарешті Оксана вирішила сама завести розмову: якщо вони чекають на дитину, стосунки час узаконити. Проте поговорити не вдалося. Святослав раптово поїхав у термінове відрядження й повідомив про це телефоном.

— Повернуся, усе вирішимо.

Упевненості в його голосі Оксана не почула, але намагалася не надавати цьому значення. Святослав мав серйозну, відповідальну посаду, і на роботі могло статися будь-що.

Наступного дня її ключ не ввійшов у замок.

Оксана кілька разів спробувала відчинити двері, придивилася й зрозуміла: замки замінили. Хто міг це зробити й куди тепер іти, вона не уявляла. Усе, що відбувалося, здавалося немислимим. Знесилена, Оксана присіла навпочіпки біля дверей.

Ті несподівано розчинилися. На порозі з’явилася висока ставна жінка з укладеним сивим волоссям. Яскравий, але бездоганний макіяж, стильний одяг, владна постава — Оксана відразу впізнала матір Святослава. Схожість була очевидною: той самий колір очей, лінія губ і розліт брів.

Вираз обличчя незнайомки не віщував нічого доброго. Вона розглядала Оксану майже з відразою.

— Ти, мабуть, та сама Оксана. Саме такою я тебе й уявляла. Від тебе селюхою за версту тхне.

Оксана розгублено дивилася на неї, не знаходячи відповіді. Вона аж ніяк не чекала побачити тут матір Святослава, а тим більше почути від неї таке.

— Заходь, — жінка ширше відчинила двері. — Нам треба поговорити. Нема чого посвячувати сусідів у наші справи.

Оксана ввійшла на негнучких ногах. Квартира, що встигла стати майже рідною, у присутності цієї суворої жінки враз змінилася. Тепер вона здавалася чужою, незнайомою й холодною. Оксана почувалася тут зайвою.

— Людмила Василівна. Мати цього телепня Святослава, — відрекомендувалася господиня.

Оксана мовчки кивнула. Представлення нічого не прояснило: вона й без того вже зрозуміла, хто перед нею.

— Син розповів мені про тебе й ваші стосунки. Я давно здогадувалася, що в нього хтось є, але не втручалася. Молодий хлопець, хай гуляє. Тільки просила його бути обережнішим. Навколо повно мисливиць на багатих молодих чоловіків, а Святослав для таких — ласий шматок. Я вважала, що він це розуміє. Стільки разів попереджала, а він однаково вскочив у найбільш банальну історію. Ну просто як в анекдоті.

Людмила Василівна недобре всміхнулася.

— Не треба зображати переді мною святу. Я тебе наскрізь бачу. Скажи чесно: ти збрехала про вагітність чи й справді завагітніла?

— Я не брехала.

— Тим гірше. Утім, твоя вагітність нічого не змінює. Я дам тобі гроші, а ти зробиш аборт.

Оксана інстинктивно притиснула руку до живота. Дитину вона вже любила всією душею. Їй здавалося, що народиться хлопчик; вона перебирала імена, хоча на жодному ще не зупинилася й знала, що поспішати поки нікуди.

Людмила Василівна безпомилково витлумачила її рух.

— Не хочеш? Що ж, гірше буде тобі. Отже, роститимеш дитину сама. На Святослава й на нашу родину не розраховуй. А спробуєш чогось вимагати — доможуся, щоб тебе звинуватили в шахрайстві. Зв’язків у мене досить, можеш не сумніватися.

— Але Святослав радів дитині.

— Спочатку радів, поки я не пояснила йому, хто ти така. Він мене зрозумів і погодився зі мною. Рожеві окуляри розбилися: закохався змолоду, з ким не буває, а тепер прозрів. Святослав сам попросив допомогти, бо розумів — відкараскатися від тебе буде непросто. Я мати й, звісно, не могла йому відмовити.

Оксана слухала, але слова Людмили Василівни лишалися лише її твердженнями. Сам Святослав нічого подібного Оксані не казав. Він поїхав, пообіцявши повернутися й усе вирішити…