Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

У Оксани боліла спина, очі заплющувалися від утоми, але вона жодного разу не пошкодувала, що зберегла вагітність. Нічого настільки сильного й теплого вона раніше не відчувала. Льоня став її щастям, світлом і сенсом життя.

Коли син підріс і пішов до дитячого садка, життя почало потроху налагоджуватися. Оксана вміла гарувати й звикла досягати поставленого. Повернувшись у професію, вона швидко почала просуватися кар’єрними сходами. Тепер у неї була одна головна мета — поставити Льоню на ноги й дати йому все необхідне, а за можливості й більше.

Після перерви доводилося наново вникати в роботу й багато чого вчитися. Оксана бралася за нові проєкти, шукала підробітки, самостійно здобувала потрібну інформацію. Займалася цим пізно ввечері, коли хатні справи було завершено, а син уже спав. Водночас вона намагалася приділяти час і йому, адже вся її праця мала сенс лише заради Льоні.

Довгий час Оксана спала по чотири-п’ять годин на добу. Постійна втома стала звичною, і вона намагалася її не помічати.

Наполегливість давала результати. Згодом Оксана отримала високооплачувану посаду. Зарплати вистачало на хорошу орендовану квартиру, поїздки у відпустку з сином і навіть на заощадження. Вона потроху відкладала на власне житло.

Леонід ріс здоровим і здібним. Навчався добре, хоча наче й не докладав для цього особливих зусиль, захоплювався математикою та шахами. Що старшим він ставав, то дужче зовні нагадував Святослава: ті самі правильні риси й бірюзові очі. Оксана раділа, що схожість лишалася тільки зовнішньою.

Святослав і його рідні більше в їхньому житті не з’являлися. У найтяжчі роки, коли Льоня був маленьким, а Оксані доводилося працювати до знемоги, вона іноді сподівалася: Святослав знайде їх, попросить пробачення й візьме під своє крило.

Минав час, але цього не сталося. Сама Оксана шукати зустрічі не збиралася. Людмила Василівна колись усе пояснила гранично ясно, а Святослав навіть не поговорив з Оксаною особисто, надавши матері позбутися вагітної нареченої. Така людина їй була не потрібна.

Оксана тривожилася, чи зуміє сама гідно виховати хлопчика. Проте Леонід бачив, як важко матері, й рано почав брати на себе посильні дорослі обов’язки. Він ходив до магазину, прибирав і навіть готував вечерю.

У школі Льоня навчався на відмінно й не раз ставав призером математичних олімпіад — і шкільних, і міських. Оксана пишалася сином, а разом із ним і собою. Усе, чого вона прагнула крізь біль, недосипання й нескінченну працю, поступово ставало реальністю.

Зрештою їй вдалося купити першу власну квартиру — світлу простору трикімнатну з величезною кухнею. Переїзд став для Оксани й Льоні справжнім святом: нарешті все довкола належало їм, а не чужим господарям.

На той час Оксана вже очолювала економічний відділ на заводі. Посада була нервова й відповідальна, зате працю оплачували гідно. Успіх додавав їй сил.

Льоня дорослішав із карколомною швидкістю. Оксана дедалі частіше думала, що через постійну роботу пропустила частину його дитинства. Ще недавно він був малюком, а тепер перетворився на худенького, зворушливого й дуже симпатичного підлітка. У нього з’явилися друзі й, здається, перша дівчина, хоча з матір’ю він цим не ділився.

Оксана розуміла: у такому віці це природно. Та разом із розумінням прийшла самотність. Мине ще трохи часу, син остаточно подорослішає й випурхне з гнізда, а вона залишиться сама.

Досі все її життя складалося з роботи, хатніх справ і турботи про дитину. Колись іншого шляху Оксана не бачила: якщо не вона, то хто подбає про Льоню? Тепер їй захотілося, щоб поруч була доросла людина, здатна зрозуміти, підтримати й допомогти.

Після зради Святослава вона довго не довіряла чоловікам і в кожному чекала обману. На романи не знаходилося ані часу, ані сил. Та роки минули, рана загоїлася, і Оксана відчула, що готова до нових стосунків.

Тільки знайомитися було ні з ким. Вона давно перестала бути юною дівчиною, а всі підходящі чоловіки, як їй здавалося, уже перебували в щасливих шлюбах.

Роман з’явився в її житті сам. Він приїхав на завод до директора у справах. Після тривалої наради в конференц-залі керівник попросив Оксану ознайомити гостя з фінансовими звітами.

Роман мав власний бізнес і розглядав можливість співпраці із заводом. Перш ніж ухвалити рішення, він хотів вивчити деякі показники, і Оксана надала йому потрібні відомості…