Оксана не прийняла наречену сина, але через роки зустріла її в лікарняному коридорі

Чоловік сподобався їй відразу. У ньому відчувався дивовижний спокій: розмірений голос, упевнений погляд, м’яка усмішка. Поруч із ним Оксані було затишно, і їй хотілося продовжити зустріч.

Коли ділова частина закінчилася, Роман не пішов, а перевів розмову на інші теми. Оксана охоче його підтримала й невдовзі помітила, що теж зацікавила гостя.

Роман розповів, що розлучений. У нього було двоє майже дорослих дітей, які жили й працювали в інших містах. Із колишньою дружиною він зберіг нормальні стосунки: вони розійшлися за взаємною згодою, коли діти виросли, а шлюб себе вичерпав. Ані бажання, ані потреби продовжувати спільне життя в них не залишилося.

Оксана й Роман почали зустрічатися. Поруч із ним вона відпочивала душею. Дізнавшись, через що їй довелося пройти, Роман став ще більше поважати її за силу, наполегливість і цілеспрямованість.

— Ти все життя працювала. Тепер тобі час відпочити.

Він справді дав їй цю можливість. Оксана вийшла за Романа заміж, і вони разом із Леонідом переїхали до його великого будинку. Бідувати їм більше не доводилося.

Роман швидко знайшов спільну мову з Льонею. Хлопчик і сам тягнувся до нього: йому явно бракувало чоловічої уваги та спілкування. Батьком і сином вони не стали — Леонід був уже надто дорослим, — зате між ними виникли теплі дружні стосунки. Оксана раділа, спостерігаючи за ними.

Роман навчив її відпочивати. У Оксани з’явився вільний час: вона почала ходити до спа-салонів, могла лягти перед телевізором із чимось смачненьким і дивитися серіали. Чоловік навіть пропонував їй покинути роботу, однак вона відмовилася. Економічний відділ був її дітищем, захопленням і важливою частиною життя, а в ролі домогосподарки Оксана себе не уявляла.

З Романом вона відкрила й інші способи проводити час. Вони сплавлялися річками разом із досвідченими мандрівниками, їздили незвичайними некурортними місцями, бували за кордоном. З ним було цікаво навіть просто гуляти містом. Вихідними Роман іноді возив Оксану й Леоніда на пікніки, обираючи в околицях місця, від краси яких перехоплювало подих.

Життя поруч із ним здавалося нескінченним святом. Роман став для Оксани рідною людиною. Часом їй ввижалося, що він читає її думки: вгадує бажання, помічає настрій, виявляє м’якість і чуйність.

У бізнесі Роман був зовсім іншим — справжньою акулою, рішучим і безжальним хижаком. Проте колеги й навіть конкуренти поважали його за справедливість і непорушні принципи. Оксані було приємно бачити, як ставляться до її чоловіка оточуючі.

Тепер Роман допомагав їй ростити Леоніда, й Оксана довіряла йому в усьому. Коли вона зрозуміла, що більше не несе відповідальності за сина самотужки, у неї наче гора з плечей звалилася. Навіть дихати стало легше.

Оксана була щаслива — так повно, як раніше не сміла й сподіватися.

Ще кілька років промайнули майже непомітно. Леонід закінчив університет із червоним дипломом і відразу отримав престижну роботу з високою зарплатою. У ньому цінували перспективного молодого працівника, здатного багато чого досягти. Після випуску Роман подарував йому квартиру, а Оксана — дорогу машину. Тепер син жив окремо, добре заробляв і цілком обходився без батьківської допомоги.

Для майбутньої роботи з іноземними партнерами Леонід досконало вивчив англійську. Займатися він почав іще хлопчаком: відвідував спеціальні студії, а на канікулах їздив до мовних таборів, більшість із яких розташовувалася за кордоном. Іноді Оксана дивилася на нього й не могла повірити, що цей вродливий, упевнений у собі чоловік — її дитина.

Справжній принц. Так Оксана думала про сина, мимоволі згадуючи Святослава. Леонід успадкував від батька не лише зовнішність. Він тримався з тією самою внутрішньою гідністю, і в ньому вгадувалася якась вроджена шляхетність. Оксана милувалася ним і пишалася тим, яку людину зуміла виростити.

Окреме життя не віддалило Леоніда від матері. У нього з’явилися власні справи та інтереси, але він часто телефонував Оксані, розповідав новини, розпитував, як вона живе. Тепер їй хотілося одного: щоб син зустрів гідну дівчину й створив сім’ю. Тоді в них із Романом з’являться онуки, і вже тут вони надолужать усе, на що колись не вистачало часу.

У дитинстві Леоніда Оксана надто багато працювала. Спокійні прогулянки парком, настільні ігри, пікніки — усі ці милі дрібниці незмінно поступалися місцем нагальнішим клопотам. Зате з онуками вони з Романом стануть найзалученішими бабусею й дідусем. Оксана в цьому не сумнівалася й чекала дня, коли син нарешті приведе в дім наречену…