Оксана вдавала, що нічого не чує в навушниках, але чоловікові зателефонували, і вона підслухала розмову

— «Нормально» — як тобі зручно. Дитині батьківська любов потрібна, а не твоє «нормально».

— Оксано, годі. Я від цих вічних сварок уже втомився.

— Сам щоразу починаєш! — відрізала вона. — Я й слова наперекір не скажу, а ти вічно невдоволений. Що з тобою коїться?

— Нічого. Набридла твоя кисла міна. У будинку безлад, куди не глянь — іграшки.

— Ти стерильності хотів? Життя не зводиться до ідеального порядку. Через твої бажання ніхто не зобов’язаний ходити по струнці.

— Будинок мій, мені й вирішувати. Не влаштовує — забирайся геть. Тільки перш ніж командувати, прикинь, куди підеш. На що без мене житимеш?

Перевірку все-таки зробили: підозри Артема не підтвердилися. Вибачень Оксана не почула. Чоловік після результату ще більше замкнувся.

Траплялися, втім, і хороші дні. Артем наче згадував про дружину й дочку: напоказ возив їх відпочивати, збирав безліч знайомих на гучні свята, хвалив Оксанине куховарство й чистоту. Вона потроху звикла до його дивних домашніх законів, перестала помічати і важкий характер чоловіка, і постійні випади його матері. Стосунки стали спокійнішими.

З дочкою Оксана зближувалася день у день. Навіть годинну розлуку зі своєю кровинкою вона насилу уявляла, а заробляти було потрібно. Тоді й вирішила зайнятися кімнатними рослинами. Уміння й працьовитості їй вистачало, тому квартира швидко перетворилася на оранжерею.

Артем, схоже, схвалив серйозне захоплення дружини. Купив стелажі, лампи, горщики, добрива; на нові рослини, яких просила Оксана, грошей не шкодував. Їй тепер було ніколи встрявати в суперечки, та й він менше прискіпувався. Чоловікові лестили її продажі, постійні покупці, а потім і контракт на постачання до мережевого магазину.

У домі все потроху налагоджувалося. Вірочка росла, як росли довкола неї квіти. Тільки зближуватися з дочкою Артем, як і раніше, не збирався.

Потім Оксана дізналася про коханку. Ні з’ясування стосунків, ні сцен не було: новина майже не здивувала її й чомусь навіть не завдала болю. Можливо, і раніше в чоловіка хтось був. Зради трапляються в багатьох, а з родини Артем іти не збирався. Зате зривати на дружині своє невдоволення він став помітно рідше.

Оксана ніколи не вирізнялася ревнощами чи особливою гордістю. Самій заговорити про розлучення вона вважала неприпустимим: тоді Віра росла б без повної сім’ї. Дівчинка любила батька, попри його неуважність. Заради неї Оксана могла стерпіти приниження й змиритися з тим, що чоловік знайшов когось кращого й свіжішого.

Сам він тримався так, наче нічого лихого не відбувалося. Чи то не знав, що дружина в курсі, чи то не надавав цьому значення.

За три роки коханок змінилося щонайменше п’ять. Оксана знала кожну й навіть пам’ятала записи в телефоні: «Леонід робота», «Роман інструмент», «Павло Федорович прокуратура». Викривали цих «чоловіків» випадкові нічні дзвінки. Упевнений, що дружина спить, Артем замикався у ванній і сипав компліментами впереміш із жартами.

Бувало, Оксана їхала до міста по добрива чи садовий інвентар і бачила чоловіка з черговою панянкою. Віра завжди була поруч із матір’ю. Оксана молилася, щоб дочка не помітила тата з чужою тіткою, і відразу ж відволікала її морозивом або крамницею солодощів.

Навіть смерть Раїси не зупинила Артема. На похорон до Березівки Оксана їздила разом із дочкою. Повернувшись, виявила в квартирі незнайомий запах і кухоль зі слідами помади. Чоловік не потрудився озирнутися й прибрати сліди зради.

Розчавлена горем, вона й тоді промовчала. Замкнулася з Вірочкою в дитячій, дочекалася, поки та засне, і до ранку проплакала.

Іншим таке життя здалося б немислимим, диким, але Оксану воно влаштовувало. Пояснити це собі жінка не могла. І все ж скільки мотузочці не витися, а кінець знайдеться.

Одного разу Оксана живцювала кротони в дальній кімнаті, слухаючи музику в навушниках. Дочка гостювала у Світлани Петрівни. Бабуся несподівано вирішила долучити онуку до мистецтва й вирушила з нею чи то до музею, чи то до галереї.

Між двома композиціями настала пауза, і в ній Оксана розрізнила шум із коридору. Зупинивши музику, вона прислухалася.

— Оксано, ти вдома?

Голос Артема долинав крізь навушники цілком виразно. Але вона чомусь не озвалася, й далі вдаючи, ніби цілком поринула в роботу. Потилицею відчула його погляд. Чоловік кілька секунд постояв біля входу, покликав ще раз і, мабуть, вирішивши, що через музику його не чути, відійшов…