Оксана вдавала, що нічого не чує в навушниках, але чоловікові зателефонували, і вона підслухала розмову

— Я? — Віктор завмер.

— Віро, про таке питати неввічливо.

— Нічого страшного, — він махнув рукою. — Так, маленька, сам.

— А де ваша сім’я? — Дівчинка зчепила пальці.

— Віро… — знову почала Оксана.

— Дітей у мене немає, — зітхнув Віктор. — Не склалося. Дружина залишилася в місті. Колись ми були близькими, а тепер чужі.

— Як наш тато! Правда, мамо? — Віра подивилася на Оксану, чекаючи підтвердження.

— Дитино… — Та густо почервоніла.

— Нехай питає, навіть якщо нам незручно відповідати. Я за те, щоб із дітьми говорити чесно. Сховаєш щось, вони однаково дізнаються, а брехня потім проти тебе ж і обернеться. Без довіри добрих стосунків не вийде. Ви, виходить, теж удвох? Розлучилися?

— Ще ні. Чоловік зустрів іншу, але я його не звинувачую. Наш шлюб давно розпався, я одна намагалася втримати його заради дочки. Не змогла. Тепер думаю, що й намагатися не варто було. Згадую, як Вірочка плакала після кожної нашої сварки… Тепер я сама собі господиня. Хочу, щоб дочка була щаслива, щоб більше не чула ні сварок, ні криків.

— Розумію. Пережити розлучення нелегко, але якщо не впадати у відчай, а шукати в житті добре, впоратися буде куди легше. Тримайтеся, нудьгувати вам тут не дадуть. Мені самому це знайоме. Дарина, колишня дружина, стільки нервів мені вимотала… На розлучення я подав сам: уже не бачив у ній людини. Мені потрібна була сім’я, а їй — гроші. Останньою краплею стала її брехня про вагітність. Знала, як я мрію про дітей, і грала на цьому, хоча сама матір’ю ставати не збиралася. Тут я зрозумів: годі. Гроші багатьох псують, от і з Дариною так вийшло.

— Через неї й поїхали?

— І через неї теж. Місто набридло. Там у мене все було, там усе й лишилося: після розлучення кишеня не надто спорожніла. Їй дісталися квартира й солідна сума на рахунку, тільки спокою це мені не принесло. То вночі зателефонує, то без попередження з’явиться, то натякає: чи не спробувати нам знову? Дійшло до того, що приходила до моїх ресторанів і влаштовувала скандали при людях.

— У вас ресторани?

— Два, досить успішні. Я починав кухарем, потім захотілося більшого, відкрив власні заклади. Вони працюють, а я тепер усім керую здалеку. Дарину бісить, що без неї я не пішов на дно. Навіть судитися пробувала, хотіла забрати частину бізнесу. Від її безкінечного втручання можна було збожеволіти, а в місті й сховатися ніде. От я й подумав: поїду туди, де жили дід і батьки, житиму собі на втіху. А вона хай іде далі без мене. Перебрався, будуюся. Закінчу дім — візьмуся за книжки.

— Книжки? — здивувалася Оксана.

— Давно мрію. Літератор із мене, звісно, нікудишній, але романів я й не збираюся складати. Хочу писати про смачну й здорову їжу, зрозуміло, без премудрощів. З рецептами, жартами, корисними порадами. Може, комусь і знадобиться.

— А можна, я вам малюнки намалюю? — пожвавішала Вірочка, яка досі уважно слухала дорослих.

— Малюнки? — Віктор засміявся. — А це ж чудово вийде: книжка про їжу з дитячими малюнками. Приходь із мамою частіше. Я тобі рецепт прочитаю, а ти намалюєш, що в ньому є: овочі, фрукти.

— Для своїх чотирьох років вона добре малює, — засміялася Оксана.

— Отже, чекатиму на вас. Гостям я радий, а то самому недовго й збожеволіти. Зі старими не про все поговориш.

Відтоді Оксана з Вірою стали часто приходити до Віктора, а він навідувався до них. Електропроводку в старому будинку Раїси він узявся лагодити сам. Закінчивши роботу, Віктор щоразу здивовано озирав кімнату, яку Оксана відвела під рослини: ще недавно вона була цілком звичайною, а тепер стелажі, лампи й горщики змінили її до невпізнання. Оксана тим часом працювала в саду, відроджуючи мамину справу, і Віктор бачив, скільки сил вона віддає кожній рослині.

Поки Оксана займалася садом, Віра вмощувалася на веранді з альбомом, який подарував їй Віктор, і самозабутньо малювала. Дівчинка швидко до нього прив’язалася; Оксані здавалося, що поруч із ним вона знайшла того батька, якого насправді ніколи не мала. Вітя охоче вчив Віру читати, розповідав їй свої таємниці, подовгу лишався з нею та Оксаною. Для Віри ці дні в нього вдома стали чимось звичним і бажаним…