Оксана вдавала, що нічого не чує в навушниках, але чоловікові зателефонували, і вона підслухала розмову

До зими старий будинок виявив усю свою неміцність: його сильно протягало. Людей ще рятувала велика піч, але рослини Оксани переживали справжній шок. Обладнання не справлялося: потрібну температуру втримати не вдавалося, а вологість усе підвищувалася. Оксану тривожило, що ані потужні лампи, ані постійний догляд не зможуть замінити квітам тепла, якого в будинку бракувало.

— Давай усе до мене перенесемо, — запропонував якось Віктор.

— Тобто як? — не зрозуміла Оксана.

— Твої квіти перевеземо, поки морози не почалися. У мене дім готовий, тепло, вільних кімнат вистачає. Тут зі своїми дітками намучишся: треба вікна міняти, стіни утеплювати. На першому поверсі місце пустує — влаштуємо тобі зимовий сад. Приходь будь-коли, займайся, перевіряй. Ще в саду є тепла альтанка, там можна на зиму обладнати маленький розсадник для яблунь і слив. А наступного літа твій будинок відремонтуємо як слід. Буде філія твоїх джунглів, чого місцю даремно пропадати? Я вдома постійно, зможу за квітами доглядати, коли тебе немає.

— Ти справді готовий на це? — зніяковіла вона.

— Та ми за літо вже майже рідня. Вірка щодня до мене проситься. Хіба не однаково, в якому будинку рости твоїм тропікам? Ти квітами займешся, а я Віроччині малюнки оцифрую. Чудові в неї малюнки! Уже уявляю, який вигляд вони матимуть у моїй книжці.

— До речі, як там книжка?

— Хоч почав, — засміявся Віктор. — Виявилося складніше, ніж думав. Слухай, давно збирався спитати: Артем телефонує? Хоч би раз приїхав до дочки.

— Лише телефонує, — насупилася Оксана. — Обіцяв приїхати на Вірчин день народження й не приїхав. Надіслав того безглуздого ведмедя, якого навіть поставити нікуди. Мабуть, вважає, що на цьому батьківські обов’язки виконано. Ну й хай живе, як йому подобається. Незабаром збирається одружуватися, мене навіть на весілля покликав.

— Збираєшся?

— Ще чого! Я на нього з Інною вже надивилася в суді. У них тепер своє життя. Знаєш, я помітила, як він на неї дивиться. На мене він ніколи так не дивився. Хай у них усе вийде. Сама собі дивуюся: начебто колишньому чоловікові належить бажати ненависті, а я й зла не тримаю. Обоє помилилися, коли одружилися. Йому потрібна інша жінка. Шкода тільки Віру: він її так і не прийняв. Вона ж не винна, не обирала собі батьків, а росте без батька. Їй потрібна любов, повна сім’я. Дякую тобі за все, що ти для неї робиш. Вона до тебе тягнеться, ти для неї свій.

— Мені це в радість. Із нею хочеться за щось братися, щось робити. Часом таке спитає, що не знаю, як відповісти, зате одразу відчуваю: я відповідальний. Тепер усе випитує, коли ми заведемо птахів. Наче сама збирається їх розводити. Своїх дітей у мене немає, то хоч чужу дитину потішу.

Коли настав час братися до ремонту старого будинку Раїси, до нього так і не дійшло. За зиму й весну Оксана з Віктором так зблизилися, що вже не могли жити нарізно. Віра на той час щосили називала Віктора татом. Оксана з дочкою перебралися до його великого будинку, і він одразу наповнився теплом та сміхом. Квіти більше не мучилися від холоду, а для Віри будинок Віктора ставав справжнім домом.

Оксана більше не вважала своє життя несправедливим. Артем, попри обіцянки, так і не приїхав, але це перестало її тривожити. Іноді він розмовляв із Вірою телефоном, проте дівчинка не любила цих рідкісних дзвінків: рідним цей чоловік для неї вже не був. Коли Артем повідомив, що вони з Інною збираються завести дитину, Оксана навіть зраділа. Їй здавалося, що тепер він рідше нагадуватиме про себе.

Значно важливішим було те, як вони ладнають із Віктором. Недоліків у нього вистачало: хропів, не дотримувався порядку, жартував грубувато. Вони сперечалися про сад, а коли Оксана влаштувалася агрономкою на пів ставки, він її за це сварив. І все ж поруч із ним вона почувалася коханою — потрібною, навіть необхідною. А його любов до Вірочки перекривала будь-які шорсткості.

Та й сама Оксана мала характер не без вад. Не прижилися квіткові відсадки, на ніч вимкнули електрику, щось не вдалося — вона могла зірватися в істерику. Часом спалахувала без причини, наче навмисне заводила сварку. Віктор бачив у цьому відлуння колишнього життя. Він замикався у себе й виходив за годину, не повертаючись до образливих слів. Оксані ставало соромно: такій витримці й терпінню лишалося тільки заздрити…