Після розлучення Ірина влаштувалася покоївкою, але господар попросив її зіграти наречену на вечері заради важливої угоди

Світлана Андріївна наморщила чоло.

— А що поганого в митті підлог? Теж робота. Так, доведеться переступити через гордість. Зате прибиральниці часом заробляють зовсім не так мало. Залежить від того, де працювати й скільки старання докласти.

— Ти це серйозно, мамо? Мені — у прибиральниці? Я не кажу, що робота погана, але все-таки я трохи для іншого…

— А я, думаєш, для миття кабінетів була? Коли ти маленька була, я на заводі працювала, інженеркою-технологинею, а зарплата — самі копійки. Батько теж не розкошував. От і ходила вечорами до поліклініки, до школи, прибирала. Які-не-які додаткові гроші. У ті страшні часи вони нам допомогли вижити. Мені теж спершу соромно було: раптом знайомі зі шваброю побачать. Потім махнула рукою на свою гордість. Що залишалося робити з такою зарплатою? Хто в цьому винен? Гроші, люба, не пахнуть. І зараз прибиральниця зовсім не обов’язково тітка в брудному халаті зі смердючою ганчіркою. Їх тепер, між іншим, клінінг-менеджерами називають. Ось як!

— Мамо, тільки не починай.

— Чого не починати? Ти сама кажеш, що потрібні гроші. На касу підеш? Там збожеволієш. А вже якщо колишній залицяльник чи хтось із колег тебе побачить, от тоді справді засоромишся. Підлоги ж можна й увечері мити. Потихеньку назбирала б на віолончель, а далі…

— Гаразд, припустімо, — Іра засміялася. — Але де ті підлоги? У тебе є щось на прикметі?

Мати замислилася. Потім її обличчя засяяло.

— Є в мене знайома! Вона заміж виходить і саме шукає людину замість себе.

— Теж прибиральниця?

— Радше покоївка. Прибиранням займається, так, але робота трохи інша.

— Покоївка? — Іра скривилася. — Як у кіно? Коротенька чорна сукня, накрохмалений фартух, мітелка в руках? Де вона служить, у готелі?

— Не в готелі, — примружилася Світлана Андріївна. — У приватному будинку.

— У якогось багатія? Ні вже, облиш. Ще бракувало прислужувати пихатому типові, який працівників за людей не має. Накрав, мабуть, а тепер удає місцевого боярина. Терпіти таких не можу. І вдома напевно діти галасують без кінця, дружина божевільна…

— Ти помиляєшся, Ірино, — мати погладила її по руці. — Надя, моя подруга, близько десяти років там працює. Їй і йти шкода, та зустріла гідного чоловіка, тепер до іншого міста переїжджає. Питала мене, чи не знаю я когось порядного, відповідального, працьовитого. Таке місце ще пошукати треба. Господар хороша людина, статки сам заробив. Високі технології в нього, комп’ютери, щось таке. У нульових свої розробки вдало продав на Заході, розбагатів, а потім тут справу розвивати почав. Він розуміє, чого варті гроші, і людей поважає. Дружини в нього немає, у величезному будинку живе сам. П’ять років тому розлучився, там своя важка історія. Відтоді жінок близько не підпускає. Начебто двоє дітей є, тільки вони з матір’ю залишилися. Відсудила їх ця…

— Мамо! Ти ж її зовсім не знаєш, — обурилася Ірина.

— Мені Надя розповідала. Колишня дружина Ковальчука Миколи Степановича з якимось банкіром крутила роман, навіть приховувати не намагалася. Потім ще купу грошей відсудила. Дітей суд їй залишив. У них справжня війна була. Та й невідомо, чи від нього діти, але вже в чужій брудній білизні копирсатися я не збираюся.

— Зрозуміло, — зітхнула Іра.

— І платить він добре, — продовжила Світлана Андріївна. — Надька за ці роки машину купила, чудовий ремонт зробила. Одягається в хороших магазинах. Начебто прибиранням займається, а багато чого собі дозволити може.

— А обов’язки які? — запитала Іра вже з цікавістю.

— Звичайні, — усміхнулася мати. — У будинку чистоту підтримувати, продукти купувати. Щоправда, жити треба буде там. Господар хоче, щоб людина цілодобово була на місці, — вона зморщила носа. — Робочий день із 7 ранку, один вихідний на тиждень.

— Гарненьке діло! Тобто сидіти там невилазно й пил ганяти?

— Будинок великий, — зітхнула Світлана Андріївна. — А господар не любить натовпу навколо себе, до нових людей довго звикає. Крім покоївки, там хатня робітниця є, кухар, садівник, охорона. З’їзди хоча б на співбесіду. Раптом сподобається?

— Чому б не спробувати, — усміхнулася Іра. — Якщо зарплата хороша. Зате вам із татом не заважатиму…