Прибиральниця врятувала хворого пса. Та ветеринар побачив щось дивне на його нашийнику

Оксана повільно заплющила очі. Давно вона не відчувала цього: можливо, справедливості все-таки можна домогтися.

— Щоправда, з’ясувалося дещо неприємне, — несподівано продовжив Максим.

— Що саме?

— Під час обшуку виявили зникнення частини архівів. Їх вивезли ще минулої ночі.

Оксані знову боляче стиснуло груди. Отже, спільники тих, хто все це влаштував, продовжували діяти. До кінця боротьби було ще далеко.

Прокинувшись уранці раніше, ніж зазвичай, вона здивувалася тиші. За вікном неквапно йшов сніг. Тривога, яка тижнями супроводжувала її вдень і вночі, відступила, і Оксана вперше могла дивитися на нього спокійно.

Рівно о восьмій ранку задзвонив телефон. Ім’я на екрані було знайомим — Олег Матвійович.

— Оксано, доброго ранку. Треба побачитися.

За годину вона сиділа перед ним. Поміж новими папками на столі лежала чорна книжка Романа Шульги.

— Попередню перевірку ми закінчили, — сказав слідчий, розкриваючи папку. — Більшість відомостей підтвердилася. За останні одинадцять років за фіктивними договорами вивели величезні суми. Гроші призначалися для теплотрас, підвалів, інженерних мереж. А багато робіт так і лишилися на папері.

Оксана слухала не перебиваючи, потім важко зітхнула.

— Виходить, увесь цей час люди мерзли у квартирах не випадково.

— На жаль, так, — кивнув Олег Матвійович. Він перегорнув папери. — Але вдалося й дещо хороше.

Вона запитально поглянула на нього.

— Знайшли людину, яка працювала з Романом Шульгою.

За кілька годин до кабінету увійшов високий сивий чоловік із тростиною.

— Степан Федорович, — назвався він і відразу завмер, помітивши фотографію собаки. — Не може бути…

Повільно підійшовши до знімка, він упізнав собаку:

— Дружок!

Оксана здивовано перезирнулася з Максимом.

— Ви з ним знайомі?

— Авжеж, — відповів старий, обережно торкаючись фотографії. Помовчав і заговорив тихіше: — Роман знайшов його ще цуценям, урятував під час пошукової операції в лісі. Відтоді вони не розлучалися. Чесна була людина. Навіть надто. З начальством без кінця сперечався, домагався перевірок, збирав докази порушень.

У кабінеті слухали мовчки. Степан Федорович важко зітхнув.

— Перед самим зникненням він сказав мені дивні слова.

— Які?

— «Якщо зі мною щось станеться, Дружок знає, кому можна довіряти».

По шкірі Оксани пробігли мурашки. Згадався той вечір: старий хаскі спокійно підійшов саме до неї, наче вибір було зроблено задовго до їхньої зустрічі.

Того дня закінчилися обшуки ще в кількох офісах керуючої компанії. З вилучених комп’ютерів намагалися видалити файли, проте фахівцям вдалося відновити більшу частину даних. Серед них виявилися незнайомі досі прізвища, рахунки в банках, договори. Знайшлися й папери, з яких стало зрозуміло: Павло Андрійович брав участь у схемі, але розпоряджалася нею інша людина, яка роками лишалася в тіні.

Почувши про це від Олега Матвійовича, Оксана похмурніла.

— Отже, до кінця ще далеко.

— Так.

— А про мене ця людина знає?

Слідчий не став її обнадіювати.

— Найімовірніше.

Коли ввечері Оксана повернулася додому, сусіди вже чекали у дворі. Першою до неї підійшла Лариса Петрівна.

— Ми вже знаємо.

— Про що? — здивувалася Оксана.

— Про розслідування, — усміхнулася сусідка. — Нарешті зрозуміло, чому стільки років будинки стояли без ремонту.

Підійшли й інші мешканці. Молодий чоловік, батько двох дітей, простягнув невеликий конверт.

— Тримайте. Ми всі долучилися.

— А що там?

— Гроші. Зібрали для вас.

Оксана відразу замотала головою.

— Ні, не треба. Я не можу їх узяти.

— Можете, — усміхнувшись, заперечив він. — Ви наважилися, хоч і було страшно. Ніхто з нас на це не пішов.

Решта мовчки його підтримували. Принесли продукти, теплий одяг для Дениса; Лариса Петрівна вручила великий пакет собачого корму. Оксана ледве могла говорити від хвилювання. За роки вона звикла сподіватися лише на власні сили, а тепер поруч були люди, готові допомогти.

Наступного дня знову зателефонував слідчий.

— Оксано, ще одна новина.

— Хороша?

— На мою думку, так. Міська адміністрація визнала ваше звільнення незаконним. Після початку розслідування переглянули кадрові рішення Павла Андрійовича. Вам офіційно пропонують повернутися на попереднє місце.

Вона довго не відповідала.

— Дякую.

— Отже, приймаєте пропозицію?

Оксана подивилася у вікно. Денис грався у дворі з Дружком: той бігав по свіжому снігу, уже майже не припадаючи на хвору лапу. Вона несподівано всміхнулася…