Світлана лише сміялася, коли мати переоформила їхній котедж на батька, аж поки випадково не підслухала розмову

Вона обійняла матір і побігла до Максима. Він гуляв подвір’ям, оглядаючи ділянку. Людмила Петрівна дивилася на доньку з вікна; тривога не минала.

У неділю ввечері гості поїхали. Батьки залишилися в розгубленості: чи не зв’язалася їхня дівчинка з аферистом і хапугою? Зустріч із Геннадієм Олеговичем теж не принесла полегшення. Між собою вони говорили про майбутнього родича: у нього самі гроші в очах.

Та Світлана була закохана по вуха, і подружжя вирішило залишити вибір за нею. З ким жити, донька повинна вирішити сама. Людмила Петрівна все ж при нагоді поверталася до пропозиції передати власність батькові. Світлана відповідала жартами, відмахувалася — материнські страхи здавалися їй надуманими.

Задля підготовки до весілля вона взяла відпустку. Треба було вибрати сукню й ресторан, подбати про гостей, знайти фотографа й тамаду; від безлічі клопотів голова йшла обертом. Максим допомагав, коли дозволяла робота.

А от пропозиція нареченого оплатити святкування бабусиними грошима трохи збентежила Світлану.

— Маленька, зараз вільних грошей немає, усе вкладено, — пояснював він. — Батько замовив чергову партію машин, як на зло невчасно. Але я тобі все відшкодую, до останньої витрати.

Максим говорив із такою щирістю, так переживав, що переклав витрати на її плечі, що Світлана йому повірила. Зате мати, почувши телефоном, хто платить за весілля, була приголомшена.

— Донечко, та поглянь же, що коїться! Він тобою користується. Забере гроші й покине тебе, ось побачиш!

— Мамочко, заспокойся. Я знаю Максима й вірю йому. А тобі було б приємно, якби на початку вашого з татом життя про нього таке казали?

— У нас усе було інакше. Твій батько за мій рахунок не жив.

— Але ж оселилися ви в будинку, який тобі залишила бабуся.

— Світо, це порівняння нікуди не годиться.

— Чому? Він теж прийшов у твій будинок. Міг же потім переписати його на себе, а тебе вигнати.

— Що за нісенітниця! — обурилася Людмила Петрівна. — Тато — інша людина. А твій Максим — темна конячка. Не забула, що я чула вночі? Ти хоч з’ясувала, з ким він розмовляв?

— Навіть не збиралася. Упевнена, говорили про роботу. Ти все неправильно витлумачила.

Зопалу Людмила Петрівна обірвала розмову. Наступного дня, однак, зателефонувала знову й знову заговорила про котедж.

— Добре, — несподівано поступилася Світлана. — Переоформлю все на тата.

— От і добре! — зраділа мати. — Принаймні не боятимемося, що залишишся ні з чим.

— Тільки зрозумій: я Максиму довіряю. Це заради вашого спокою. І йому поки що ані слова. Не хочу ображати його, ніби я в ньому сумніваюся.

— Мовчи поки що, правильно. Далі буде видно.

За п’ять днів до весілля все майно Світлани перейшло до Віктора Петровича. Собі вона залишила лише рахунок із грошима: на святкування мало напевно вистачити.

Під час реєстрації Людмила Петрівна милувалася молодими. Від чарівної нареченої та такого ж вродливого нареченого очей не відвести. Може, дарма вона підозрювала зятя? Він із обожнюванням дивився на їхню з Віктором доньку — хіба можна настільки переконливо вдавати? З грошима молодята й самі розберуться.

Навіть Геннадій Олегович тепер не здавався їй колишнім циніком і хапугою. Солідний чоловік; запрошені з боку нареченого — ділові, шановані люди. А щастя Світлани видно за версту, і це найважливіше.

У ресторані веселилися від душі. Весілля вдалося, гості залишилися задоволені, батьки нареченої теж заспокоїлися. Потому молодята полетіли на тиждень у весільну подорож, а після повернення остаточно оселилися в котеджі.

Сімейне життя складалося рівно. Вранці Світлана вирушала до клініки, Максим — до автосалону; увечері вони зустрічалися й або вечеряли в ресторані, або, що траплялося частіше, їхали додому. Удвох їм було добре. Світлана вже замислювалася про дитину. Навіщо відкладати, коли вони молоді, здорові, забезпечені й так добре ладнають?

Обіцяних грошей за весілля вона й через кілька місяців не отримала, та анітрохи не засмучувалася. Тепер вони одна сім’я, навіщо рахувати, хто скільки витратив?

У грудні вдома вже стояла прикрашена ялинка. Подружжя обговорювало святкування Нового року, а на початок січня Максим запропонував поїздку на гірськолижний курорт. Світлані ця затія сподобалася.

Геннадій Олегович зателефонував несподівано: повідомив, що незабаром заїде.

— Приїжджайте, тату, будемо раді, — відповів Максим…