«Вибачаюсь» чи «перепрошую»: як чемно звернутися до співрозмовника

Чому так

«Вибачаюсь» чи «перепрошую» — це вибір, у якому треба розрізняти словникову норму та пораду щодо мовного етикету, а не шукати заборону за останніми літерами слова. Для безпосереднього звертання до людини радимо «перепрошую» або «вибачте»: ці форми доречні, коли ви когось ненароком зачепили, перебили під час розмови чи змусили чекати біля зачинених дверей. Водночас оголошувати дієслово «вибачатися» неукраїнським або цілком неправильним немає підстав, адже українські тлумачні словники подають його у значенні просити вибачення, усвідомлюючи свою провину. Тому позначка помилки в наведених нижче прикладах означає редакційну рекомендацію замінити формулу ввічливості, а не твердження, нібито такого слова взагалі немає в українській мові чи його не можна зрозуміти.

Дієслово «перепрошувати» означає просити вибачення; у словниках воно також пов’язане з повторним проханням, однак у щоденному звертанні «перепрошую» зазвичай сприймається як усталена формула ввічливості. Ви можете сказати так пасажирові, повз якого потрібно пройти до виходу, або продавчині, яку хочете покликати до прилавка, навіть коли ще не зробили нічого прикрого й лише збираєтеся звернутися. У цих ситуаціях слово допомагає привернути увагу без різкого наказу чи оклику й дає співрозмовникові зрозуміти, що ви звертаєтеся саме до нього. А після реальної незручності воно передає вибачення: «Перепрошую, я зачинив двері й не помітив, що ви ще несете з коридору другу коробку з посудом для нашого спільного обіду».

Поширене пояснення, ніби людина словом «вибачаюся» неодмінно вибачає саму себе, надто буквально тлумачить частину «ся» і не враховує того, як утворюються та змінюють значення українські дієслова. Вона справді може вказувати на спрямованість дії на себе, як у слові «вмиватися», але далеко не кожне дієслово із цією частиною має саме таке значення в кожному вживанні. Наприклад, «сміятися» не означає сміяти самого себе, а «сподіватися» не можна пояснити через якусь дію, яку людина буквально виконує над собою, замінивши останню частину займенником «себе». Значення «вибачатися» так само перевіряємо за словником, а не встановлюємо механічно, розклавши знайоме слово на частини й довільно витлумачивши кожну з них окремо.

Форми «вибачаюся» та «вибачаюсь» належать до того самого дієслова, тож заміна закінчення написаного слова сама собою не змінює змісту висловлення і не створює іншого способу вибачення. Українська мова має варіанти постфікса «ся» та «сь», а їхній вибір пов’язаний, зокрема, з милозвучністю, сусідніми звуками та ритмом конкретного речення, яке ви вимовляєте або записуєте. Правопис регулює написання таких форм, проте не є переліком усіх доречних етикетних реплік для ліфта, робочого листування, телефонної розмови чи зустрічі з людиною після прикрого непорозуміння. Отже, не треба виправляти «вибачаюсь» лише на «вибачаюся», сподіваючись у такий спосіб розв’язати питання ввічливості: для бажаної стилістичної заміни виберіть «перепрошую», а довшу форму перевіряйте в контексті.

Звідки ж береться така категорична вимога відмовитися від слова, яке є у словниках: частково з прагнення мати просте правило для щоденного мовлення, частково з буквального тлумачення його будови. На оцінки впливає й подібність українського «вибачаюсь» до іншомовних формул, проте самої структурної схожості недостатньо, щоб визнати українське дієслово запозиченою помилкою та викреслити його зі словника. Інша річ — доречність у певній розмові: коротке автоматичне «вибачаюсь» може звучати відсторонено, особливо коли після нього немає пояснення, виправлення помилки чи уваги до людини, яка зазнала незручності. У листі про пропущену зустріч краще прямо назвати причину звернення й наступну дію: «Перепрошую за затримку відповіді, надсилаю погоджений час нашої розмови».

Коли ви просите повторити нечітко почуте прізвище, можна сказати «Перепрошую, повторіть, будь ласка», але не покладатися тільки на одне слово, вимовлене з питальною інтонацією посеред телефонної розмови. Співрозмовник не завжди зрозуміє, чи ви не розчули його, чи заперечуєте, чи здивувалися, тому конкретне прохання заощадить ще одне уточнення й допоможе швидше повернутися до справи. Для серйознішої провини також потрібне продовження: «Перепрошую, що надіслав документ не тому адресатові; я вже попросив видалити вкладення й зараз перевіряю список отримувачів перед повторним надсиланням». Саме слово не визначає щирості, тож після нього назвіть заподіяну незручність, не перекладайте відповідальність на адресата й запропонуйте конкретний спосіб виправити те, що ще можна виправити.

Поруч із цією темою часто плутають «вибачте» і «вибачайте», хоча обидві форми нормативні, а різниця між ними не зводиться до поділу на правильне та неправильне слово. «Вибачте» походить від доконаного дієслова «вибачити», «вибачайте» — від недоконаного «вибачати»; у ввічливому звертанні до незнайомої людини цілком природно використати коротке «вибачте» й одразу пояснити причину звернення. Так само не потрібно протиставляти «перепрошую» та «прошу вибачення» як єдиний правильний і помилковий варіанти: обидва вислови придатні для літературного мовлення, хоча в конкретному реченні можуть звучати по-різному. Для наведених нижче побутових ситуацій обираємо «перепрошую», залишаючи решту речення без змін, щоб ви могли порівняти саме формулу звертання, а не дві зовсім різні репліки.

Приклади