За місяць до весілля Ніка підслухала батька й нареченого в майстерні, але не дала їм договорити

— Та бути такого не може, — він похитав головою. — Менше тридцяти тут ніяк не даси, а радше й усі 35. Одразу ж видно.

Цього стерпіти Вероніка вже не могла. Хай вона й не красуня, але заявляти їй просто в обличчя, ніби вона виглядає вдвічі старшою! До такого хамства ніхто досі не доходив.

— Ви що собі дозволяєте? Я взагалі-то на четвертому курсі навчаюся! І знаєте…

— Та я ж про автомобіль, — м’яко перебив він і розсміявся.

За кілька хвилин вони вже сиділи поруч на старій естакаді. Підсохлий бутерброд чесно поділили навпіл і жували, розмовляючи про все водночас і ні про що конкретне. Уперше, розмовляючи з молодим чоловіком, Ніка не добирала слів і не думала про те, який має вигляд.

Незрозуміло як, але вона відчувала: вона йому подобається. Така, яка є, — із довгим носом, волоссям, що за день злиплося в бурульки, та бровами, які недоречно злітають угору. Незнайомця, який випадково помітив її на автодромі й підійшов до машини, звали Артем.

На автодромі він опинився випадково: проїжджаючи повз, побачив посеред порожнього простору самотню машину. Її фари ледь світилися.

— Ти розрядила акумулятор, от і вся несправність, — пояснив Артем. — Зараз трохи підзарядимо тебе… твою машину, хотів сказати, і можна їхати. Тільки, Вероніко, давай я тебе проведу. По-перше, не доведеться за тебе хвилюватися, а по-друге… — Він запнувся, витримав паузу й уже твердо закінчив: — По-друге, мені хочеться дізнатися твою адресу.

— А навіщо тобі моя адреса? — здивувалася Ніка.

— Оце запитання! — Тепер здивувався він. — Зустрів нарешті дівчину, яка сподобалася з першого погляду. Хочу ще з нею побачитися. А чи сподобався їй сам, гадки не маю. Може, вона ані телефона, ані адреси мені не дасть. Ну не кретин же я — змарнувати можливість дізнатися, де її шукати!

Ніка всміхнулася, все ще невпевнено, й озирнулася: наче дівчина, про яку він говорив із таким захватом, була десь поруч.

Артем сів у свою машину й усю дорогу тримався позаду, не наближаючись упритул. Ніка вела стареньку машину додому й усміхалася, сама не розуміючи, чому їй так легко. Випадкова зустріч на автодромі, слова Артема, його несподіване зізнання — усе це змішалося з новим, незвичним відчуттям. Зазвичай за кермом вона пам’ятала лише власні помилки: як плутає передачі, вмикає не той поворотник, губить габарити й знову опиняється на розмітці. Тепер же ні про що таке вона навіть не згадала.

До будинку вона долетіла стрілою, не вагаючись поставила машину біля краю тротуару й випурхнула з-за керма. Зазвичай навіть вибратися з водійського місця їй вдавалося якось незграбно, а тут — така легкість.

— То це ти називала «погано воджу»? — Артем теж вийшов і тепер усміхався їй. — Зрозуміло, кокетувала. Вирішила прикинутися невмійкою, щоб я допомагав. А я ж одразу запідозрив! Для початківиці ти водиш чудово. І це не комплімент невігласа: я кандидат у майстри з автоспорту, дещо тямлю. Схоже, тобі взагалі не потрібен учитель. Мені теж. Сумно, звісно… Виходить, завтра нам нема чого зустрічатися.

— Це ще чому? Нічого не скасовується! — випалила Вероніка й, схаменувшись, почервоніла.

Про завтрашню зустріч вони встигли домовитися ще на автодромі. Дізнавшись, навіщо вона забралася туди й як просиділа до пізнього вечора, Артем запропонував дати їй пару уроків. Відмовлятися від цієї домовленості Вероніка зовсім не збиралася.

— Отже, побачимося? Чудово. Тільки ж можна обійтися без автодрому. Підеш зі мною в кіно? Або в кафе, до клубу… Та куди захочеш.

Куди йти й чим займатися, Артемові, схоже, справді було байдуже. Вероніка швидко це помітила: у кіно, в кафе, у клубі він наче не бачив нікого, крім неї. Він слухав кожне її слово, дивився на неї так, ніби все довкола існувало лише десь на периферії. А коли Вероніка замовкала, Артем не поспішав заповнювати паузу — просто залишався поруч зі спокійним обличчям, наче осяяним зсередини.

Перевірити свою здогадку вона вирішила після кіно.

— Артеме, а що там наприкінці вийшло?

— Наприкінці чого? — Він подивився на неї здивовано.

— Фільму. Ми ж щойно його дивилися, — серйозно пояснила Вероніка…