Жінка у візку прийшла до знахарки, але огляд її ніг завершився попередженням

У молодого коротко стриженого невролога Сергія Дубровського на столі стояла скляна банка з кришкою — у ній він тримав чай. Пізніше саме ця банка незмінно згадувалася Ірині разом із тим днем. Лікар вислухав її до кінця й іще довго мовчав, постукуючи олівцем.

— Лягайте, я вас огляну.

Огляд тривав 40 хвилин. Сергій Дубровський стукав молоточком, торкався голкою, просив стиснути й розтиснути пальці, потягнути стопу на себе, відштовхнути від себе. Перевіряв очі, міряв тиск, коли Ірина лежала, а потім коли стояла. Він не квапився й переходив від одного руху до іншого, поки вона виконувала те, що могла.

— Описаної у виписці поліневропатії я не знаходжу. Рефлекси збережені, чутливість є по всій стопі. Після трьох років хвороби атрофія нервів мала б інший вигляд. У вас наслідки тривалої нерухомості: ослабли м’язи, вкоротилися зв’язки, порушилася координація. Потрібні будуть місяці роботи. — Він витримав паузу. — Крім того, шкіра й рот сухі, реакція зіниць млява. Тривалий прийом деяких препаратів може давати таку картину.

— Ви мені повірили?

Допивши чай із банки, лікар відповів:

— Я спираюся на те, що бачу. Будемо обстежувати вас наново. Але попереджаю: сьогоднішні аналізи, найімовірніше, нічого не виявлять. З ваших слів, ви майже місяць нічого не приймаєте. Кров змиває сліди.

— А у волоссі?

— Що у волоссі? — Він підвів голову.

Ірина вийняла згорток і поклала перед ним.

— Тут моя коса. Після стрижки зберігалася у скрині. Мені казали: волосся пам’ятає, що людина пила.

Сергій Дубровський розгорнув рушник, оглянув волосся, потім присунув аркуш і швидко почав писати.

— Тут одного лікаря недостатньо. Звертайтеся до юристки, в поліцію та до лабораторії сегментарного аналізу волосся. У районі такого не роблять, треба їхати до наукового міста. Волосся за місяць відростає приблизно на сантиметр. Його ділять на відрізки від кореня до кінця: кожен відповідає місяцю. Так можна побачити, що потрапляло до організму й приблизно коли. Ваша коса — щоденник, тільки написаний без руки.

Марина Ковальчук приймала у двох напівпідвальних кімнатах. На стіні висіла карта. Юристка користувалася олівцем, виправляла записи гумкою, і по столу постійно розсипалася сіра крихта. Дві години вона слухала Ірину, збільшувала пальцями фотографії в Максимовому телефоні, читала журнал — сторінку за сторінкою. Потім зняла окуляри, потерла очі й лише після цього заговорила.

— Спершу поясню по-людському, без посилань на статті. До них повернемося пізніше.

— Гаразд.

— Тут три самостійні справи. Змішувати їх не можна. Отруєння — кримінальна справа. Спроба визнати вас недієздатною — інша. І окремо гроші із землею: кредит, застава, грант, завдаток від покупця. — Марина загнула перший палець. — Кримінальною справою займатиметься слідча, не адвокат. Наше завдання — правильно подати заяву й не дати зникнути доказам. І найважливіше зараз навіть не коса, а залишені вами пляшечки.

— Я думала, даремно їх не забрала.

— Навпаки. Принесли б у сумці — захист заявив би, що ви самі їх туди поклали. Тепер вони перебувають у льосі, разом із зошитом, написаним не вами. Їх вилучать при вас і понятих, внесуть до опису. Краще вчинити було неможливо: ви залишили все на місці.

Ірина видихнула. Марина загнула другий палець.

— Засідання щодо недієздатності призначили на 30 вересня. Для нас це, хоч як дивно, добре.

— Добре?

— Вони просять оглянути вас удома: нібито лежачу неможливо привезти. А ви самі увійдете до зали, сядете перед суддею, самі вирушите на експертизу. Слабкість, бідність чи хвороба не роблять людину недієздатною. Підстава — психічний розлад, через який вона не розуміє власних дій. Ви ж розумієте?

— Розумію.

— Тоді в них немає підстав. Але прийти неодмінно треба, інакше справу вирішать без вашої участі.

Загнувши третій палець, Марина розклала роздруковані фотографії.

— А тепер гроші. Кредит оформлено на вас. Будинок і ділянка, віддані банку в заставу, ваші. Завдаток отримано, грант теж ваш, і відповідальність ваша. За документами ви зараз не потерпіла, Ірино. Ви боржниця, що порушила умови гранту, і продавчиня, якій належить передати ділянку.

— Але ж я нічого не пам’ятаю.

— Це ми й будемо доводити. Угоду можна оскаржити, якщо під час підписання людина не розуміла, що робить. Ми не стверджуємо, ніби підпис підробили: він ваш. Питання у вашому стані.

— Як це довести через три роки?…