Чоловіка не було вдома, коли Поля несподівано повернулася

В аеропорту вони розійшлися. Поля дісталася пансіонату, заселилася — і нарешті отримала відпочинок, на який так чекала. Купалася в теплих хвилях, засмагала на розігрітому піску, куштувала мислимі й немислимі ласощі пляжних торговців. Насолоджувалася всім одразу: мрія здійснилася, чорна смуга залишилася позаду, і вона була щаслива.

На прогулянці південним містечком Поля знову побачила Максима. Вона вийшла оглянути пам’ятки, він гуляв без діла. Йому вже слід було відлетіти, та він затримався — і знав чому: хотілося ще раз зустріти ту милу зеленооку жінку.

Вони підійшли одне до одного й усміхнулися. Решту відпустки Поля провела з Максимом, а додому вони повернулися вдвох.

У нього теж позаду були непрості стосунки й тяжке розлучення. Колишня дружина з донькою жили за кордоном, сам він кілька років залишався самотнім. Зустрівши Полю, розлучатися з нею більше не хотів.

Розписалися вони тихо, без урочистої пишноти. Та до преси все одно дійшла новина: відомий банкір одружився. Обрав не модель, а скромну жінку, і це багатьох дивувало. Закоханим же чужі розмови були байдужі. Дві самотності зустрілися й тепер були разом.

З бібліотеки Поля не пішла. Максим щиро не розумів, навіщо працювати за такі копійки.

— Мені подобається моя робота, — відповідала вона з усмішкою.

Залишити її довелося пізніше, коли лікарі суворо заборонили хвилюватися. Поліна завагітніла майже у сорок п’ять років, і тепер вони з Максимом готувалися стати батьками.

Спочатку ця звістка її приголомшила. Майже бабуся — і раптом сама чекає на дитину! Ксенії народжувати через пару місяців. Як сприймуть це син і невістка? Та тривожилася вона марно.

— Мамо, це ж чудово! — вигукнув Роман, почувши новину телефоном. — Я за тебе радий. І Ксенія теж!

— А я за вас, мої хороші, — зворушено сказала Поля.

Коли вона прийшла до бібліотеки забрати речі, її зустріла Іра.

— Ходімо, дещо покажу, — підморгнула колега. — Я тепер у твоєму кабінеті облаштувалася.

Вона поманила Полю за собою. На підвіконні стояв кактус із квіткою, що розпустилася.

— Майже три роки мовчав, а тепер знову зацвів! — урочисто сказала Іра. — Прикмета ж вірна. До змін!

— Тоді мене це радше приголомшило, ніж потішило змінами, — тривожно озвалася Поля, розглядаючи квітку.

— Зате щастя в тебе тепер завдяки тим змінам, — зауважила Іра й кивнула на її живіт. — До речі, кого чекаєте?

— Дівчинку.

— Ну от! Усе збувається!

Вони засміялися, дивлячись на величезну молочно-білу квітку.

У строк народилася здорова дівчинка. У Поліни життя почалося з чистого аркуша, на якому більше не було чорних смуг.

Одного разу, однак, їй знову довелося зіткнутися з минулим. Зателефонували з іншого міста: чоловік перебуває в лікарні. Поля злякалася за Максима й лише потім розібралася, що йдеться про Віктора. Він потрапив в аварію, стан був тяжкий; ходити він, вочевидь, більше не зможе.

— Ми давно розлучені. У нього інша жінка, — відповіла вона.

— Жінка приходила, — помовчавши, сказала співрозмовниця. — Але дізналася про ноги й заявила, що він їй ніхто, більше навідувати не буде. Його вже час виписувати, а куди — невідомо. Він дав ваш телефон.

— Я йому теж більше ніхто, — промовила Поля, але зітхнула, згадавши Романа. — Заради нашого сина подумаю, чим можу допомогти.

Вона розповіла про дзвінок Максимові. Той зрозумів: Віктор не заслуговував ані на увагу, ані на прощення, отримав по заслузі. Та залишався Роман, хороший хлопець. Йому довелося б жити зі знанням, що рідний батько десь поневіряється.

Максим домовився з хорошим будинком милосердя. Туди Віктора й влаштували: там були догляд і лікування, кращого за це зараз вони нічого не могли йому запропонувати.

Дізнавшись про все, Роман розгубився. Батько в притулку — із таким важко було змиритися. За матір він на нього ображався, але батьком Віктор бути не перестав. Одного разу Роман приїхав його провідати.

Замість привітання на сина посипалися прокльони. Роман був приголомшений тим, як змінився батько: озлобився, ненавидів усіх, сам вчинивши підло, бачив негідників у кожному довкола. Змінити його, здавалося, уже неможливо. Він міг жити тут завдяки чужому прощенню й милосердю; чи зуміє колись це зрозуміти й оцінити, залишалося невідомим. Життя ще тривало.

Роман поїхав до своєї родини — до дружини й сина, яких завжди берегтиме та захищатиме.

А Поля іноді повертається думками в минуле. Їй досі дивно, що все міг змінити такий дріб’язок — ледь помітні слова на простій клейончастій скатертині. Не поміть вона їх тоді, сьогоднішнє життя могло б бути зовсім іншим. Часом їй здається: хтось згори все ж вибудовує її сюжет. І все-таки головне — залишатися порядною людиною: тоді приходить справжнє щастя.