Іра роками заплющувала очі на підозри у зрадах чоловіка, але після ювілею їй подзвонили

Іра подивилася на нього з недовірою. Таксі за місто теж коштувало недешево, і ця готовність витратитися здавалася незвичною. Молодшому братові Євгену, який вічно втрапляв у халепи, Владислав зазвичай допомагав охоче — доти, доки допомога не вимагала грошей. Усе ж вона провела чоловіка й повернулася за стіл.

До кінця вечора розмова із Сергієм не виходила їй із голови. Звістка про смерть батька принесла тугу, якої Іра й сама не зовсім розуміла. Стільки років його доля її не цікавила; до сьогоднішнього дзвінка вона навіть не знала, живий він чи вже ні. І раптом виявилося, що шкода людини, про яку давно не думала.

Ще маленькою вона пережила розлучення батьків. Батько поїхав у сусіднє село, і відтоді Іра жодного разу з ним не зустрілася. Згодом, коли вона закінчила школу, мати знову вийшла заміж, і вони перебралися до міста, до її нового чоловіка. Рідний батько донькою не цікавився, але й сама Іра не прагнула його побачити. Він залишив маму заради іншої жінки; Іра любила матір і поділяла її образу.

— Мамо, мабуть, я теж поїду, — син урвав її спогади. — Завтра непростий день, вставати треба рано.

— Звісно, Максимку, їдь, — відповіла вона, з любов’ю дивлячись на нього.

Іра пишалася сином. Уже кілька років Максим жив самостійно: працював програмістом у хорошій компанії, винаймав розкішну квартиру в центрі й сам за неї платив. Тільки дівчини поки не було. Тут мати намагалася не втручатися. Ще встигне створити сім’ю — Максим і сам так казав.

Слідом за ним почали розходитися решта гостей. Поступово квартира спорожніла. Іра перемила посуд, прибрала все зі столу й залишилася чекати на Владислава. Їй не терпілося поділитися з ним звісткою: сьогоднішній дзвінок стосувався не лише смерті батька, а й будинку, який той залишив їй. Чоловік напевно порадить прийняти спадщину. Іра уявляла собі його доводи: зайві гроші нікому не завадять, відмовлятися від них було б нерозумно. Те, що вона давно не бачилася з батьком, ще не означає, що прийняти залишений їй будинок соромно чи неправильно. Якщо вона справді єдина пряма спадкоємиця, нічого поганого в цьому немає.

І все-таки без його підтримки зважитися було важко. Треба було почути від нього, що вона чинить правильно, — тоді, можливо, мине цей неспокій. За вікнами сутеніло, а Владислав не повертався. Іра прилягла й увімкнула на ноутбуці якийсь фільм. Не помітила, як заснула.

Її розбудив грюкіт вхідних дверей. У кімнаті вже було світло від ранку, що настав. Іра подивилася на годинник; чоловік увійшов до спальні.

— Де ти пропадав?

— Довго з машиною вовтузилися. А поки до міста доїхали, ще кілька разів заглухли, — пояснив він, не глянувши на дружину, і ліг.

Невдовзі почулося хропіння. Іра ще полежала з розплющеними очима, потім встала. Образа була сильною: у її день народження Владислав пішов від гостей, залишивши її саму, а потім навіть ночувати додому не прийшов. Усе, що ще вчора їй хотілося йому розповісти, тепер розповідати не хотілося.

Нехай поки не знає про спадщину. Спочатку вона сама з’їздить, побачить будинок, а далі вирішить. Іра набрала номер Сергія, що залишився після вчорашнього дзвінка, й домовилася про зустріч. Він запропонував приїхати до селища наступними вихідними й назвав адресу будинку, який мав перейти їй.

Увесь тиждень подружжя майже не розмовляло. Іра й далі ображалася, а Владислав не намагався налагодити стосунки: за собою він вини не відчував. Вона вирішила добиратися рейсовим автобусом і в суботу рано-вранці вирушила на автовокзал.

Чоловікові сказала, що поїде провідати сина. Коли вона йшла, Владислав спокійно снідав на кухні й нікуди цього дня не збирався. Дорогою Іра всміхалася з певною зловтіхою: у неї тепер була таємниця, звістку про батьківський будинок вона від чоловіка приховала.

Тим несподіваніше було побачити біля автобусної станції його автомобіль. Машина стояла на узбіччі. Іра придивилася до номерів, переконалася, що не помилилася, і зупинилася неподалік, сховавшись за рогом будинку.

Через дорогу був продуктовий магазин. Звідти невдовзі вийшов Владислав і попрямував до машини, а поруч із ним дрібними кроками поспішала жінка. Іра дивилася на неї, намагаючись згадати, де могла бачити це обличчя. Ні, супутниця чоловіка була їй незнайома…