Ірина помічала дивні речі вдома, але вирішила встановити камери після слів сусідки про щоденні візити за її відсутності

Усміхнувшись, вона встала й підійшла до могил. Провела долонею по теплій від сонця огорожі.

— Спіть спокійно, мої хороші, — прошепотіла вона.

Озиратися Ірина не стала. Позаду знову розкричалася ворона: наче святкувала перемогу, випровадивши ту, що їй заважала. Від цього крику знову стало тривожно й холодно на душі. Наче підсвідомість подавала якийсь сигнал, тільки зрозуміти його не вдавалося. Втім, сідаючи в автомобіль, Ірина вирішила, що причина простіша: втрату батька вона ще не пережила.

Удома Максим зустрів її в передпокої, усміхнувся й обійняв.

— Привіт, кохана, — прошепотів він їй на вухо. — Я так скучив.

— Максимчику, я втомилася, — вона трохи відсторонилася. — Спершу постою під душем, а потім хотілося б чаю. Гарячого.

Чоловік знизав плечима й розтиснув руки. Ірина пішла до ванної, де одразу помітила щось незвичне. Шампунь стояв на іншій полиці, кришечка гелю для душу була відкрита. Своїми засобами Максим користувався окремо. Виникло відчуття, що тут побував хтось чужий.

— Максимчику, до нас сьогодні хтось заходив? — гукнула вона крізь зачинені двері.

За кілька секунд двері прочинилися. На обличчі чоловіка були здивування й певна розгубленість.

— З чого ти взяла?

Вона вказала на шампунь і гель.

— Шерлок Холмс, та й годі, — всміхнувся Максим. — Мама вдень заходила. У неї гарячу воду вимкнули, от я й дав запасні ключі, щоб могла помитися.

— Ось воно що, — Ірина підвела брови. — А попередити мене?

— Із голови вилетіло. Така дрібниця, — відмахнувся він.

— Для тебе, може, й дрібниця. Але навіщо приходити, коли нас немає? І навіщо віддавати ключі? Максимчику, так не можна.

— Не розумію, що тут поганого. Вона мені мати, не чужа людина. У нас із нею і так усе непросто, лише недавно налагодили спілкування. Попросилася помитися — я дозволив. Їй увечері на побачення треба було, от і зайшла без нас.

Він говорив так, наче щиро не розумів її невдоволення. Ірина не хотіла робити з мухи слона. Один раз прийшла — та й годі. Напевно, незабаром Світлана Петрівна сама поверне ключі.

Гаряча вода допомогла розслабитися. Відігрілася навіть душа, а тривога наче змилася разом із водою. Коли Ірина вийшла з ванної, Максим уже тримав напоготові чашку духмяного чаю. Вона вдячно всміхнулася, взяла її й зробила ковток.

— Ти інший купив? — здивувалася вона. — Смак якийсь незвичний. Наче ягоди додані.

— Ні, твій звичайний. Із тієї пачки, з якої ти сама заварюєш.

Цей зелений чай Ірина купувала давно, увесь час в одного виробника. Вона спробувала ще раз. Тепер смак здався знайомим. Мабуть, щось сталося з її сприйняттям, а з чаєм усе було гаразд.

Невдовзі захотілося прилягти. Максим кликав на кухню перекусити, але вона лише відмахнулася: надто втомилася. Уже вмостившись на дивані, Ірина подивилася в телефон. Ні повідомлень, ні дзвінків із роботи — отже, там обходилися без неї. Повіки змикалися, і вона сама не помітила, як задрімала. Крізь сон іще почула, що чоловік підійшов, відчула плед, яким він її накрив.

Снів вона потім не пам’ятала. Уранці ж підвелася ще більш розбитою, хоча проспала понад вісім годин. Наче всю ніч вагони розвантажувала.

Максим іще спав. Ірина зупинилася у дверях, милуючись ним. Який же гарний… Їй хотілося малюка з такими самими кучерями й білою шкірою. На дитину вони чекали, але поки нічого не виходило. Начебто обоє здорові. Вирішили, що час іще не настав.

Минуло понад два місяці. Формально рестораном керувала Ірина, проте дедалі більше обов’язків переходило до Максима. Хист до управління в нього виявився чудовий, а вона все ще не оговталася після смерті батька. На кладовище тепер не їздила: настала зима. Бажання бувати в батьків від цього нікуди не зникло.

Останнім часом вона відмовилася й від самостійних поїздок за кермом, найняла водія. З’явилися незрозумілі страх і невпевненість. Ірина збиралася звернутися до психолога, але ніяк не наважувалася. До апатії додалося ще дещо: часом власна квартира ставала незнайомою. Не знайти потрібну річ, посуд стоїть інакше — і так раз у раз.

Вона знову запідозрила Світлану Петрівну. Максим запевнив, що мати давно до них не приходить, і навіть показав запасний комплект ключів. Це майже переконало Ірину. Майже — адже ніщо не заважало свекрусі заздалегідь зробити дублікат…