Після розлучення Ірина влаштувалася покоївкою, але господар попросив її зіграти наречену на вечері заради важливої угоди

Один банкір усміхнувся, підвівся з дивана й вийшов, недбало махнувши на прощання.

— От і побільшало в кожного шансів, — зауважив Дубровський. — Григорій Михайлович, мабуть, у лихе десятиліття віддавав перевагу не музиці, а крикам тих, із кого витрушував гроші. Гаразд, перейдімо до правил. Вмикаю твір, ви його називаєте. Відповідає той, хто першим підняв руку. Помилиться — черга наступного, хто підняв руку. Правильна відповідь приносить бал. Наприкінці рахуємо: у кого більше, той переміг. Нічого складного.

— А де підступ? — насупився Микола.

— Підступ? — здивувався господар. — Усе відкрито: слухаєте й вгадуєте. Тільки телефони залиште тут, щоб обійшлося без шахрайства.

Він показав на круглу срібну тацю. Хтось із невдоволенням, хтось із явною цікавістю відніс туди смартфон, після чого гості повернулися на свої місця.

— Можна починати! — підморгнув Володимир Семенович. — Дами допомагають своїм чоловікам. Іро, Марино, грайте разом із коханими. Усіх я вже вписав на дошку. За кожну правильну відповідь додам рисочку.

Із пультом у руці він увімкнув перший запис. Щойно зазвучало фортепіано, Микола підняв руку.

— Слухаю вас, Миколо Степановичу.

— Бетховен, «До Елізи», — відповів той з усмішкою.

— Правильно. Один бал Ковальчуку, — оголосив Дубровський, залишаючи крейдяну позначку на чорній дошці. — Далі!

Клацання пульта змінило фортепіано на скрипку.

— «Гроза» Вівальді! — прокаркала Раїса Вікторівна, водночас піднімаючи руку.

— Вгадали, люба. — Господар усміхнувся. — Але надалі піднімайте руку перед відповіддю. Порушите — доведеться дискваліфікувати.

— Зрозуміла, зрозуміла, — відгукнулася вона й знову затягнулася люлькою.

Знайомі твори лунали один за одним. Учасники дедалі азартніше змагалися, але тепер радше у швидкості: впізнати популярні мелодії було неважко, треба було випередити чужу руку. За рисочками, що заповнили дошку, Іра підрахувала відставання Миколи. У Павла й Раїси Вікторівни було на дві правильні відповіді більше. Стас і банкір, який залишився, пленталися позаду, проте, схоже, більше розважалися, ніж боролися за перемогу.

— А зараз ускладнимо завдання, — усміхнувся Володимир Семенович, знову вмикаючи запис.

Цього разу ніхто не поворухнувся. Потім рука Миколи злетіла вгору.

— Сарасате. «Циганські наспіви», — видихнув він.

— Саме так, мій хлопчику! — Господар заплескав у долоні.

З рідкісними творами, знайомими переважно поціновувачам, колишньої легкості вже не було. Зате Микола почав швидко набирати бали. Судячи з відповідей, музика не для всіх йому подобалася. Наприкінці цього туру решта суперників залишилася далеко позаду, а в нього й Павла виявилося порівну очок.

— Отже, потрібен фінал, — похитав головою Дубровський. — Умови трохи змінимо. Фіналістам дам папір із десятьма пронумерованими рядками. Стільки ж буде творів. Рук більше не піднімаєте, записуєте назву й композитора. Кожен запис прозвучить рівно десять секунд. Більше правильних відповідей — перемога ваша. Почнемо? Ледь не забув: тема фіналу — віолончель. Поки готуюся, згадуйте все, що знаєте.

В Іри почастішав пульс. До цієї миті вона не втручалася: Микола сам непогано знався на класиці. Тепер його засмучене обличчя свідчило, що без допомоги не обійтися.

— У віолончельній музиці я ні чорта не тямлю, — прошепотів він їй на вухо, міцно стиснувши долоню. — Здається, програли. Павлусь ерудит, мабуть, узагалі все знає.

— Не хвилюйся, — тихо відповіла Ірина. — Віддай мені папір і ручку.

— Що? — Він здригнувся.

— Довірся мені, прошу, — усміхнулася вона.

Володимир Семенович стежив за таймером: десять секунд звучання, наступний запис. Із самовдоволеного вигляду Павла можна було вирішити, що завдання дається йому без зусиль. Микола, навпаки, здавався переляканим. Але Ірина на них уже не дивилася. Слухала музику й одразу записувала впізнане на аркуші.

П’яццолла, «Аве Марія», перекладена для віолончелі. Слідом — Шнітке, другий концерт. Варіації Чайковського вона спершу впізнала з певним сумнівом, але відразу переконалася, що не помилилася.

На наступному творі довелося затриматися. Як могла забути, самій смішно: адже з ним складала іспит на третьому курсі! Концерт Елгара для віолончелі з оркестром, мі мінор.

Потім відповіді знову пішли легко: концерт Дворжака, сі мінор, п’ята сюїта Баха для віолончелі соло, перший концерт Гайдна.

Інша мелодія змусила напружити пам’ять. Іра її вже чула, безперечно. Східні мотиви підказали: Тан Дун, концерт із фільму «Тигр, що крадеться, дракон, що зачаївся». Потім вона впізнала сонату Кодая для віолончелі соло…