Прибиральниця врятувала хворого пса. Та ветеринар побачив щось дивне на його нашийнику

— Мамо, він за нами стежив.

Оксана промовчала. По спині пробіг холодок: у випадковість уже не вірилося. Виходило, хтось знав про заховану скриньку, а тепер побачив, кому вона дісталася.

Услід машині, що поїхала, Дружок неголосно загарчав. Від дня порятунку на зупинці Оксана вперше бачила в його погляді таку тривогу замість утоми — наче він розумів: «Справжня небезпека тільки починається».

Маленька скринька виявилася напрочуд важкою, але до самої кімнати Оксана так і несла її в руках. Денис раз у раз озирався, перевіряючи, чи не з’явився позаду позашляховик. На порожніх вулицях його не було. Попереду йшов Дружок, іноді завмираючи й дослухаючись до сторонніх звуків.

— Може, ми даремно, мамо? Раптом це збіг?

— Хотілося б, — відповіла вона з вимушеною усмішкою.

Проте неспокій лише посилювався. Вдома Оксана одразу замкнулася й опустила щільну штору. Постелила на стіл старий рушник, поставила скриньку, приготувала ліхтарик і викрутку. Кришка все ще не піддавалася.

— Можна я спробую?

Оксана похитала головою.

— Не варто. Ми ж не знаємо, що там. Раптом пошкодимо щось важливе.

Спершу вона обережно зчистила іржу по краях, потім підчепила кришку викруткою. Тихо тріснуло, і за кілька секунд скринька відкрилася.

Вони мовчки дивилися всередину. Зверху лежав щільний водонепроникний пакет, під ним — стара книжка в чорній обкладинці. Ще нижче виявилися маленька флешка й товста папка, стягнута мотузкою.

— Що там? — прошепотів Денис.

Оксана дбайливо вийняла книжку. На її першій сторінці було виведено: «Якщо ви знайшли цю схованку, значить, мене вже немає поруч. Довіряйте лише фактам».

Пульс пришвидшився. Перегорнувши кілька сторінок, вона побачила переважно дати, адреси й прізвища; окремі рядки хтось підкреслив червоним олівцем.

— Мамо, я зовсім не розумію.

— Я теж поки не розумію.

Потім Оксана розв’язала папку. Там зберігалися копії договорів, кошторис ремонту теплотрас, знімки старих підвалів і безліч чеків. Офіційно оформлені папери чергувалися з аркушами з рукописними позначками. Кілька договорів одразу привернули її увагу: їх підписала організація, що обслуговувала їхній район. Оксана насупилася, розглядаючи дивно знайому печатку.

Уранці документи вирушили з нею на роботу, а звідти вона пішла просто до клініки. Максим здивувався її появі.

— У вас щось сталося?

Замість пояснень Оксана поклала перед ним папку.

— Погляньте, будь ласка.

У міру того як лікар мовчки переглядав папери, його обличчя ставало дедалі серйознішим. Потім він вставив флешку в комп’ютер. Десятки знімків показували заіржавілі труби, підвали, що розвалювалися, пошкоджені теплові вузли. У таблиці, що відкрилася слідом, кожній адресі відповідали дві суми: офіційна й інша, значно менша.

Максим неквапливо зняв окуляри.

— Судячи з цього, роками оплачували ремонти, яких ніхто не робив.

Оксану охопило відчуття холоду.

— Отже, все це правда?

— Схоже, що так.

У наступній папці виявилися скани листів і фотографії. На одному знімку біля молодого хаскі стояв чоловік середніх років. Максим різко збільшив зображення.

— Ось він!

— Хто?

— Тепер згадав. Це Роман Шульга, — він повернув монітор до Оксани.

— Ви були знайомі?

— Особисто — ні. Але колись про нього знали всі рятувальники області. Інженер технічного нагляду, ще добровольцем допомагав кінологічному підрозділу. Помітить порушення — неодмінно доможеться перевірки.

Оксана вдивлялася в молодого Дружка на екрані. Майже той самий пес, тільки морда ще не посивіла.

— Виходить, це його собака?

— Найімовірніше.

Остання тека на флешці містила відеозапис. Після короткого затемнення екрана з’явився той самий чоловік. З утомленим обличчям він дивився просто в об’єктив; позаду виднівся склад, біля якого Дружок відкопав ящик.

— Якщо ви бачите цей запис, часу в мене вже не залишилося, — почав він. Оксана мимоволі затамувала подих. — Мене звати Роман Шульга. Якщо зі мною щось станеться, знайте: заховані тут документи справжні. Це докази розкрадання грошей, призначених для ремонту житлових будинків. Домогтися розслідування я не зміг, тому переховую копії. А якщо Дружок когось сюди привів, значить, чесних людей він таки дочекався.

Запис раптово закінчився. Кілька секунд вони сиділи мовчки під тихий шум системного блока з-під столу.

— Він знав, що йому загрожують, — нарешті промовив Максим.

Оксана повільно закрила ноутбук.

— Тепер можуть загрожувати й нам.

З кишені куртки долинув дзвінок. Номер на екрані був незнайомий. Відповівши, вона кілька секунд слухала важке дихання, а потім почула спокійний чоловічий голос:

— Поверніть те, що вам не належить, і забудьте, що бачили цього собаку…