Чоловіка не було вдома, коли Поля несподівано повернулася

— Ти вже пробач, синочку, — попередила вона Романа. — Нам поки що доведеться тугіше з грошима.

— Нічого, мамо. Головне, хай тато одужає.

Роман не сперечався і, не кидаючи навчання, сам підробляв. А Поліні належало взяти майже два мільйони — стільки коштував повний курс препаратів для Віктора. У центрі їй пояснили, що працюють безпосередньо з постачальниками, тому ліки обходяться так дорого. До того ж крапельниці треба було ставити там само. Поля оформила кредит, хоча гроші, відкладені для сина, вже були витрачені на лікарів.

Після цього Віктор помітно пожвавішав і почав ходити на процедури. Поля навіть подумувала попросити начальницю відпускати її посеред дня на пару годин: раптом чоловікові знадобиться допомога. Але він ходив сам. Вона вирішила не втручатися й не тиснути на нього — розуміла, як легко образити людину, яка й без того вважає себе тяжко хворою.

Незабаром йому й справді стало легше. Щоправда, про роботу він, як і раніше, не заводив мови. Зі старого місця звільнили, нове ще шукати треба, та й сил поки замало. Поля жаліла його. Стільки років поруч — перше кохання, єдине.

Вона все життя порошинки з нього здувала, радіючи, що такий красень колись обрав саме її. Познайомилися вони під час навчання: Поліна опановувала бібліотечну та архівну справу, а Віктор, відслуживши в армії, вступив до коледжу на механіка. Звичайні професії, звичайні люди. Зірок з неба не хапали, вирішили жити разом.

Раїсі Павлівні вибір сина не припав до душі. Під час першої зустрічі майбутня невістка здалася їй тепличною квіткою: хіба така стане дружиною і матір’ю її онука? Маленька, як ґудзик, зовсім худенька. Їй би ще з ляльками бавитися, а не заміж збиратися.

Поліна тоді навіть не образилася. Вона й справді була мініатюрною. Їй уже було за двадцять, а в автобусах жінки все ще гукали її:

— Дівчинко, у школі хіба не пояснюють, що дорослим поступаються місцем?

Поля вставала. Та дитячий вигляд не заважав їй чудово варити супи й борщі, прати, прибирати, вести господарство. Мама померла, коли їй було чотирнадцять років. Залишившись із батьком, вона взяла хатні турботи на себе й багато чого навчилася.

Згодом Раїса Павлівна визнала, що невістка трапилася непогана, але до повного задоволення все одно чогось бракувало. Трохи пом’якшувало її те, що Поля не прийшла нахлібницею до їхнього дому. Навпаки, забрала Віктора до своєї квартири, де жила з батьком.

Незадовго до народження Романа батько Полі помер. А онука Раїса Павлівна полюбила відразу: охоче няньчила, дарувала подарунки, давала гроші. Потім він поїхав навчатися до столиці, і бабуся продовжувала йому допомагати. Невістці такої любові не дісталося. Поліна з цим змирилася й на бурчання давно перестала зважати.

Усе змінив інсульт Раїси Павлівни. Вона не могла поворухнути ні рукою, ні ногою і цілком залежала від догляду. Нелюбій невістці довелося забрати її до себе: мотатися між двома квартирами було неможливо, а на доглядальницю грошей не знаходилося. Так жінка, яка раніше дивилася на Полю звисока, опинилася в її домі й під її опікою.

Так у домі опинилося двоє хворих, і заробляти на сім’ю довелося переважно Поліні. Син ще навчався, але нічого в матері не просив — розумів, наскільки їй тяжко.

Якось вона запропонувала продати квартиру Раїси Павлівни. Вистачило б закрити кредит, взятий на лікування Віктора, і ще лишилося б на життя. Чоловік став дибки.

— Матір без квартири не залишу. Одужає вона — куди їй іти? Думаєш, подякує нам за те, що позбавили її власного кута?

Поля погодилася. Вирішила, що згодом стане зрозуміліше, як бути, а поки й далі тягнула, як кінь, що закусив вудила. Удень працювала бібліографкою в бібліотеці, вечорами перекладала іноземну технічну літературу. Ще писала курсові й дипломні роботи для студентів-ледарів.

Віктор майже весь час перебував удома, але його допомога частіше лишалася моральною. Іноді він сидів із матір’ю, діставав із поштової скриньки рахунки й листи. Зрідка міг помити посуд або почистити картоплю. Усе інше лягало на Полю: після бібліотеки й підробітків вона готувала, прибирала, мила, а потім доглядала лежачу Раїсу Павлівну.

Раїса Павлівна втратила мовлення — лише мукала й плакала. Поліна розуміла її муки й жодного разу не нагадала ані про колишню неприязнь, ані про слова, якими та колись її зустрічала…