Чоловіка не було вдома, коли Поля несподівано повернулася

— Нічого, Раїсо Павлівно, ми з вами ще нашого Ромчика одружимо, — казала Поля, переодягаючи свекруху. — Будете в нього на весіллі танцювати.

Вона терпляче годувала свекруху, мила, розмовляла з нею, намагаючись усміхатися. Хвороба навіть зблизила їх. Зате Вікторові дедалі частіше доводилося чути докори: із власною матір’ю він майже не спілкувався.

— Ти ж цілий день тут. Чим зайнятий? — питала Поля, заставши ввечері свекруху зі сповзлою ковдрою та порожньою склянкою. — Можна ж укрити її, води подати. Уже про ліки мовчу.

— Свої б не забути, — відмахувався Віктор, хапаючись за голову. — Після процедур сам спав. Ти зрозумій, слабкість ще не минула.

Заперечити Вікторові Поля не могла. Навколо неї всі хворіли, а здоровою лишалася тільки вона. Вона виснажувалася від господарства, роботи в бібліотеці й вечірніх підробітків; найтяжче тиснули борги. Працювала як проклята, але грошей усе одно не вистачало, і на себе майже нічого не лишалося.

А їй давно хотілося полетіти на море.

Море.

У дитинстві вона побувала там із батьками всього один раз і досі пам’ятала безмежне щастя. Тепла вода торкалася ніг, лагідний вітер дув в обличчя. Хотілося сміятися без причини, бігти золотим піском уздовж берега. Над головою кричали чайки, з моря долинав гудок теплохода, інші відпочивальники теж сміялися й усміхалися.

І поруч були мама з татом. Із ними нічого не страшно, з ними вона почувалася захищеною. Як же давно все це було.

У шлюбі Поля кілька разів умовляла Віктора напружитися й поїхати на південь. Він відповідав однаково:

— Звідки мені взяти стільки грошей? Витратимо все на поїздку, а потім на що жити?

Вона визнавала його правоту. З грошима завжди було сутужно, але тепер ставало нестерпно. Поля потай чекала, коли чоловік почне підшукувати роботу: самій виплачувати кредит було надто важко. Спитати прямо не наважувалася, боялася образити.

Ось і все її життя у сорок із гаком: бібліотека, хворі вдома, син-студент, борги. Хотілося, щоб хтось махнув чарівною паличкою — і все владналося. Як кактус розцвів, так і її життя взяло б та розцвіло. А гроші з’явилися б одразу. Поліна розуміла, що насправді так не буває.

Ближче до обіду, за поточними справами, вона почула жваві голоси в коридорі. У двері зазирнула Ірина.

— Полю, у нас туалет затопило. Труба луснула!

— Яка труба? — ахнула Поліна.

— На щастя, водопровідна, — усміхнулася Ірина. — Дівчата воду перекрили, але налилося добряче. Сантехнік зараз прийде, а Оксана поки збирає воду й лається на чім світ стоїть.

— Там же книгосховище в підвалі! Треба книги виносити, намокнуть!

— Та стільки води не встигло набігти. І під туалетом, у тому кутку, книг немає.

— Авжеж, я й забула.

— Уже кинулася б рятувати? — засміялася Іра. — Своїх турбот тобі мало.

Поліна знизала плечима. Чужа біда завжди вимагала її участі, їй усе треба було когось рятувати.

— Хоч би наша мегера нас відпустила, — провадила Іра. — А що робити? Туалет замкнений, води немає. Як тут працювати?

Вона закусила губу, збираючись додати щось іще, але за її спиною вже стояла Олена Михайлівна. Директорка була немолода й сувора; при ній усі ніяковіли, а мегерою називали виключно поза очі. Мабуть, вона знала й про прізвисько. Принаймні останні слова Іри, судячи з її вигляду, почула.

— Ірино Степанівно, що саме вас не влаштовує? — сухо поцікавилася вона.

Іра обернулася й почервоніла. Поки вона збиралася з думками, директорка сама продовжила:

— Ідіть додому. З технічних причин бібліотека сьогодні зачиняється. А ви, Поліно, ще збираєтеся попрацювати?

— Ні, я теж піду, — пробурмотіла Поля.

Коли Олена Михайлівна пішла, Іра підморгнула подрузі.

— А все-таки гарна в нас тітка!

З бібліотеки вони вийшли разом. Ірина раділа несподівано короткому дню й кликала Полю пройтися магазинами, придивитися обновки. Та відмовилася: у гаманці лежала остання тисяча, а вдома чекали хворий чоловік і лежача свекруха. До того ж треба було закінчити реферат для чергового студента-ледацюги. Поля давно не надсилала грошей синові.

Роман не просив, але від цього мати не менше тривожилася. А раптом у нього зовсім немає грошей, раптом він ходить голодний? Усе це Поля чесно пояснила подрузі…