Іра погодилася тиждень доглядати хворого, але замість допомоги він попросив її спостерігати за домашніми

Узявши сумку, вона попрямувала до дверей.

— А квіти? — запитав він їй услід.

Іра зупинилася, обернулася, подумала.

— Квіти прийму.

— Ну нарешті! — видихнув Максим і голосно покликав Галину Степанівну.

За кілька секунд хатня робітниця з’явилася з білими трояндами. З усього було видно: з букетом вона давно чекала в коридорі.

— Ще вранці замовив, — зніяковіло сказала вона, передаючи квіти. — Про всяк випадок. Сказав, якщо не візьмете, сам їх з’їсть.

Іра розсміялася й прийняла троянди.

— Олена Матвіївна запросила мене до клініки, — сказала вона вже біля порога. — Відкривають нове відділення. Я погоджуся.

— Самі знайшли?

— Сама. Можете не перевіряти.

— Я й не збирався.

Він провів її до машини. Та завелася з другої спроби. Максим стояв біля воріт, засунувши руки в кишені, і дивився, поки Іра не виїхала на дорогу.

Тамара Григорівна підійшла ззаду. Помовчала поруч із ним.

— Дурень ти, Максимку.

— Знаю, тітко Тамаро, — відповів він, не обертаючись. — Але вона була моєю працівницею. Я не міг.

— Тепер уже не працівниця.

Тітка пішла в дім.

Через чотири місяці Іра працювала в новому відділенні клініки Олени Матвіївни. Туди надходили люди після тяжких отруєнь. Довгі зміни виснажували, робота була важкою, але давно вона не поверталася додому з таким відчуттям: усе на своєму місці.

Гроші мамі тепер надходили вчасно. Стару машину Іра нарешті віддала в автосервіс. Після заміни акумулятора та заводилася з першої спроби.

Про Максима вона майже нічого не знала. Одного разу побачила новину: у справі про спробу розкрадання у великій компанії винесли вирок. Павло Бондар і його спільник отримали реальні строки ув’язнення. Іра вимкнула телефон і довго сиділа на кухні. Думала про те, як Максим слухав вирок, а не про саме покарання.

Дзвінків від нього не було. Лише одного разу надійшло коротке повідомлення: «Ходив сьогодні в басейн на сорок хвилин. Без ціпка, звісно».

Іра відповіла: «Не геройствуйте». Він надіслав смайлик. Більше повідомлень не надходило.

У четвер, близько сьомої вечора, Іра заповнювала журнал на посту. До неї підбігла молоденька медсестра з рецепції.

— Іро, вас терміново просять до холу.

— Хто?

— Чоловік. Каже, прийшов особисто до вас.

На останній сходинці Іра зупинилася. У холі стояв Максим — засмаглий, здоровий, плечистий, у темному костюмі. Букет у його руках був такий величезний, що охоронець час від часу поглядав на нього, ніби намагався визначити, чи не ховається у квітах щось заборонене.

Іра спочатку злякалася. Швидко підійшовши, машинально взяла його за зап’ясток, перевіряючи пульс.

— Вам недобре?

— Жахливо, — серйозно відповів Максим.

— Що саме? Голова паморочиться? Нудить? Ви щось пили?

— Одна медсестра звільнилася. Більше мною не командує.

Кілька секунд Іра дивилася на нього, досі тримаючи за руку. Потім засміялася — спершу неголосно, а тоді так, що дівчина з рецепції визирнула з-за стійки.

— Ви ненормальний, — сказала вона, відпускаючи зап’ясток.

— Я вже чув. Тримай.

Букет виявився важким. Притиснувши його до себе, Іра помітила це «тримай»: він більше не казав їй «тримайте».

— Іро, — Максим заговорив без звичної насмішки. — Не лякайся, я не прийшов дякувати чи знову пропонувати гроші. Ти мені давно подобаєшся. Мабуть, із тієї розмови, коли ти дозволила мені вибирати кашу. Але ти працювала в мене. Я не хотів ставити тебе в незручне становище: відмовити роботодавцеві спокійно важко. Мені не потрібна була згода через зарплату, вдячність чи жалість.

— А тепер?

— Тепер ти мені нічим не зобов’язана. Я тобі не плачу. Тому хочу запросити тебе на вечерю в суботу. Місце вибереш сама.

Іра усміхнулася.

— Якщо я скажу «ні»?

— Страждатиму. Мільйонери теж уміють. За останні пів року досвіду набралося достатньо.

Вона знову засміялася.

— У суботу, о сьомій. Місце вибираю я.

— Побачимо.

У суботу вони вечеряли в маленькому грузинському ресторані неподалік від її дому, куди Іра раніше ходила з подругами. Максим з’їв три хачапурі, оголосив, що Олена Матвіївна його вб’є, і попросив четвертий.

До півночі вони гуляли й говорили про все, крім отрути, суду й Павла.

Через тиждень зустрілися знову. Потім ще. Коли Іра вперше приїхала до Тамари Григорівни вже в новій ролі, та сухо промовила:

— Нарешті…