Іра погодилася тиждень доглядати хворого, але замість допомоги він попросив її спостерігати за домашніми

З того, як вона вимовила останнє ім’я, Ірі здалося, що Павла тітка й справді не надто бере до уваги.

Знайомство з рештою відбулося за вечерею. Усі вже сиділи, коли з’явився Павло, високий, широкоплечий, на чотири роки старший за Максима. Він голосно сміявся, притискаючи телефон до вуха.

— Так, передзвоню, — сказав він у слухавку, потім сховав її в кишеню й простягнув Ірі руку. — Павло. Старший брат нашого страждальця. Ви не лякайтеся: зазвичай ми веселіші. Максимко раніше всіх за столом смішив. А зараз — принц на горошині.

— Павле, — осмикнула його Тамара Григорівна.

— Що Павло? Я щодня йому кажу: станеш на ноги — поїдемо в лазню.

Він знову дістав телефон. Подивившись на екран, скривився.

— Вибачте, робота.

Вечеряти він не закінчив: вийшов з-за столу, залишивши їжу.

Микола, особистий помічник Максима, говорив тихо. Невисокий чоловік років сорока, в окулярах, акуратний у всьому, він підливав воду тим, хто сидів за столом, і першим підводився, коли Ольга вставала. Іру двічі запитав, чи зручно вона влаштувалася в кімнаті.

— Якщо щось знадобиться, скажіть мені. Я вісім років працюю з Максимом Івановичем, його смаки добре знаю.

Галина Степанівна, повна жінка з почервонілими руками, мовчала всю вечерю. Подавала тарілки, забирала їх, не підводячи очей від підлоги.

Уночі Іра лежала у своєму ліжку й думала, що Максим, найімовірніше, помилився. Буркотлива тітка, галасливий старший брат, клопітлива наречена, послужливий помічник — родина як родина. Ні в кому вона не побачила отруювача. Можливо, хвороба так налякала його, що він почав шукати ворога: з людиною боротися зрозуміліше, ніж із невідомістю.

Вона вирішила залишитися до кінця домовленого тижня. Потім чесно пояснить йому, що думає, і поїде.

Наступного ранку, на початку восьмої, Іра ввійшла до спальні й зупинилася біля дверей. Максим сидів на ліжку з електробритвою й голився сам. На щоках з’явився легкий рум’янець, очі дивилися ясно.

— Доброго ранку. Як поживає моя нудна доглядальниця?

— Вам стало краще, — здивовано сказала вона.

— Уранці завжди краще. Тож не тіште себе марними надіями.

О 8:00, точно за розкладом, Микола приніс сніданок. Вівсянка була зварена на воді; поруч лежали омлет і тост. Чай подали в старій порцеляновій чашці, прикрашеній синіми квітами. Біля ручки по обідку йшла тонка тріщинка.

— Це мамина чашка, — пояснив Максим, помітивши, куди дивиться Іра. — Тітка Тамара впевнена, що ранковий чай із неї корисніший. Така сімейна традиція.

Він з’їв сніданок, випив чай. Микола забрав тацю.

О пів на десяту з’явилася нудота. До десятої Максим лежав блідий, із холодними вологими долонями.

— Стеля пливе, — скаржився він.

Іра перевірила тиск і пульс. До обіду напад трохи відпустив, а ввечері Максим уже міг жартувати. Усе це вона записала, поки що вважаючи те, що сталося, випадковістю.

Але наступний ранок повторив попередній: ясний погляд до їжі, сніданок о 8:00, чашка з тріщинкою. О пів на десяту знову почалися нудота й запаморочення, руки стали крижаними.

Третього ранку Іра вже чекала. Стояла біля вікна із зошитом і стежила за годинником. 9:25. 9:30. О 9:35 Максим застогнав і попросив принести тазик.

Увечері, дочекавшись, коли в будинку стихнуть звуки, вона сіла на край крісла біля його ліжка й розгорнула записи.

— Три дні виходить те саме. До сніданку ви маєте майже здоровий вигляд, за півтори години починається напад. Після обіду нічого подібного немає, після вечері теж. Але це ще не доказ, — продовжила Іра під його мовчазним поглядом. — Деякі стани пов’язані з часом доби. Крім того, так можуть діяти ранкові таблетки.

— Тільки ранкові таблетки мені приносять в обід. Ви ж бачили?

Бачила: Ольга з’являлася з ними на початку першої.

— Тоді залишається сніданок. Каша, омлет, тост, чай.

— У лікарні я щодня їв вівсянку й омлет.

— А чай?

— Із пакетика. У гранчастій склянці.

Вони подивилися одне на одного. Іра закрила зошит.

— Завтра заміню вашу чашку. Вип’єте інший чай.

Маленький електричний чайник уже стояв у неї в кімнаті. Ще другого дня Іра попросила його в Миколи: пояснила, що звикла пити чай уночі, а після заборони Тамари Григорівни не наважується спускатися на кухню. Помічник приніс чайник того ж вечора, навіть перепросив, що сам не подумав про це…