Іра погодилася тиждень доглядати хворого, але замість допомоги він попросив її спостерігати за домашніми

Через п’ять хвилин гості зайшли до спальні. Слідом з’явилася Ольга.

— Степане Леонідовичу, Максимові не можна нервувати. Може, мені залишитися з вами?

— Ольго Романівно, ми приїхали обговорити конфіденційні справи компанії, — м’яко відповів він. — Максим і досі генеральний директор. Є рішення, яких без його підпису ухвалити не можна. Ми впораємося за пів години.

Ольга стиснула губи, проте сперечатися не стала й вийшла. Іра зачинила двері, прислухалася до стукоту підборів. Лише коли кроки стихли на сходах, Олена Матвіївна розкрила папку. Папери прикривали плаский набір із пробірками, джгутом, шприцами й рукавичками.

— Розкажіть, що спостерігали, — звернулася вона до Іри, натягуючи рукавички. — Без припущень, коротко. Мені потрібні факти.

— До сніданку йому краще. Через півтори години після сніданку починається напад. Спочатку я спостерігала три дні, потім тричі підмінила чай. Після кожної підміни нападу не було.

Іра передала зошит. Лікарка швидко переглянула записи, але на показниках тиску й пульсу затрималася.

— Гарні записи. Видно, що працювали в лікарні.

Для аналізу Олена Матвіївна взяла кров у дві пробірки. Потім попросила зібрати додатковий зразок і віднесла його до ванної, щоб упакувати. Іра тим часом дістала з шухляди пакет із трьома контейнерами чаю.

— На кожному підпис: дата, час і звідки зразок.

— Добре.

Контейнери лікарка поклала в сумку-холодильник, яку привезли в портфелі Степана Леонідовича.

— Тепер про подальші дії, — сказала Олена Матвіївна. — До результатів я не робитиму висновків. Такі симптоми бувають під впливом певних речовин, але й за десятка захворювань теж. Аналізи будуть готові через п’ять днів, найпізніше — через сім. Поки що замінюйте чай, як і раніше. Самі нічого не куштуйте. Якщо з’явиться щось нове в самопочутті, негайно телефонуйте мені. Мій номер є у Степана Леонідовича.

— А якщо з’ясується, що я все-таки хворий? — запитав Максим.

Лікарка подивилася на нього поверх окулярів.

— Лікуватимемо захворювання. Зате ви знатимете, що близькі не винні. Це ж теж важливо.

Юрист розклав на ліжку справжні документи. Щоб візит мав правдоподібне пояснення, Максим підписав два незначні розпорядження. Рівно через пів години гості спустилися, попрощалися й поїхали.

Провівши поглядом машину, Іра повернулася. Максим лежав із заплющеними очима.

— Ці п’ять днів будуть найдовшими в моєму житті.

Вона ще не встигла відповісти, коли пролунав стукіт. Микола зайшов із графином свіжої води й поставив його на тумбочку.

— Перепрошую, Максиме Івановичу. Степан Леонідович нічого для мене не залишав? Документи на підпис, довіреності?

— Ні.

Максим не розплющив очей.

— Зазвичай папери проходять через мене, — пояснив Микола, акуратно поправляючи окуляри. — Я подумав, раптом є термінові. Не хотілося б, щоб загубилися.

— Нічого термінового немає, Миколо.

— Зрозуміло. Відпочивайте.

Лише після його відходу Максим розплющив очі й подивився на двері.

— За вісім років жодного такого запитання. Він жодного разу не цікавився, що передав мені мій власний юрист.

Чотири наступні дні минали повільно. Вранці Іра заварювала чай у себе, а чай із порцелянової чашки зберігала: у шухляді щодня додавався контейнер. Напади не поверталися. Перед Миколою й Ольгою Максим далі вдавав слабкість і робив це дедалі переконливіше.

Одного разу Ольга розплакалася біля його ліжка. Коли вона пішла, Максим пів години дивився в стіну й нічого не говорив.

На п’ятий день після візиту Степан Леонідович зателефонував увечері.

— Максимку, поруч нікого немає?

— Іра тут.

— Добре. Зараз із тобою поговорить Олена Матвіївна.

Токсикологиня говорила спокійно, неквапливо. Іра знала цей темп із розмов в ординаторській: так лікарі повідомляли погані новини.

— Максиме Івановичу, аналіз крові виявив речовину, якої в ній не повинно бути. У призначеннях ваших лікарів її немає, у переліку ліків, які ви приймаєте, — теж. Регулярне надходження невеликих доз спричиняє слабкість, нудоту, зниження тиску й непритомність. Згодом страждають печінка й серце. Таку саму речовину ми знайшли в усіх трьох зразках чаю, переданих Іриною.

Максим промовчав. Іра бачила, як він повільно заплющив очі.

— Потрібно без зволікання змінювати лікування, — продовжила Олена Матвіївна. — Деякі призначені препарати додатково навантажують печінку. Їх доведеться скасувати. Я підготую іншу схему; ліки особисто доставить Степан Леонідович, зберігатиме їх Ірина. І необхідно якнайшвидше встановити джерело. Речовина потрапляє в чай під час заварювання або ще раніше.

— Дякую, — хрипко відповів Максим…