Іра погодилася тиждень доглядати хворого, але замість допомоги він попросив її спостерігати за домашніми

Наступного дня об 11:00 Степан Леонідович знову приїхав у справах компанії. Олена Матвіївна піднялася з ним, несучи ту саму папку під пахвою. Ольга цього разу не просила залишити її в кімнаті. Лише скривилася:

— Максимка ці нескінченні документи доконають.

За зачиненими дверима юрист опустився в крісло, важко видихнув і зняв окуляри.

— Учора я докладно обговорив твої аналізи з давнім знайомим слідчим. Поки що неофіційно. Заяву подаватимемо обов’язково, але він просить зараз не здіймати галасу. Якщо винний дізнається, що ми все з’ясували, встигне позбутися банки, листування, залишків речовини. Усього, що можна знищити.

— Мені й далі вдавати, ніби нічого не сталося?

— І далі вдавати, що помираєш, — прямо сказав Степан Леонідович. — Як досі.

Олена Матвіївна поклала на ліжко нову схему лікування.

— Препарати, які приносить Ольга, більше не приймайте. Ірина прибиратиме їх із таці в окремий пакет: потім передамо на експертизу. Замість них — ці ліки. Вони допоможуть печінці й прискорять виведення речовини. Тримати їх треба в Ірини, у кімнаті, під замком. Уранці пийте лише приготований нею чай. Підміни продовжуйте.

— А якщо поліпшення помітять?

— Поки що не повинні, — відповіла лікарка, дивлячись поверх окулярів. — Відновлення потребуватиме часу. За тиждень-два стане відчутно легше, однак слабкість залишиться. Не намагайтеся геройствувати.

— Він інакше не вміє, — сказала Іра. — Учора знову пішов до ванної без допомоги.

— І дійшов, — із гідністю уточнив Максим.

— А повертати вас довелося мені. Тягла назад.

Степан Леонідович уперше усміхнувся, але невдовзі знову став серйозним.

— Є й інше, Максиме. Пів року ти майже не керуєш компанією. Якщо тут комусь потрібна твоя смерть, спадщина може бути не єдиною причиною. Пропоную законну офіційну перевірку: зовнішній аудитор, наша служба безпеки, виписки з банків. Перевіримо доступ до рахунків і документів. Потрібен твій наказ.

— Складайте.

Максим підписав наказ одразу, підклавши під аркуш тверду обкладинку папки. Степан Леонідович поклав його в портфель і пообіцяв перші результати через тиждень.

Тиждень видався дивним. О восьмій ранку Микола приносив сніданок, Іра міняла чай. О пів на десяту Максим починав стогнати, вдаючи напад. Одного разу Тамара Григорівна, проходячи повз, зазирнула до спальні. Подивилася на племінника й мовчки принесла вологий рушник. Іра помітила, як здригнулися її губи, і занотувала це в зошиті, хоча не знала, що означає побачене.

Ольга заходила тричі на день. В обід приносила ліки. Щойно вона поверталася до вікна чи відволікалася на дзвінок, Іра зсипала таблетки в кишеню халата. Увечері складала їх у пакет і ховала біля контейнерів.

Павло з’являвся рідко, зазвичай увечері. Зупинявся у дверях із телефоном і запитував:

— Ну, ти ще живий?

Відповіді він не чекав. Якось Іра почула з його кабінету на першому поверсі крик: Павло сварився з кимось, але розібрати слова вона не змогла.

Наприкінці тижня Максим уже просиджував у кріслі по дві години без допомоги. Сніданок з’їдав увесь, раніше залишав половину. Тиск тримався рівно, руки не тремтіли. Але щойно за дверима лунали кроки, він лягав на подушку й заплющував очі.

— Актор із вас вийшов би чудовий, — сказала Іра на сьомий день.

— Дванадцять років переговорів із постачальниками, — відповів він, не розплющуючи очей. — Після них удавати вмирущого — відпочинок.

Увечері Степан Леонідович приїхав сам, без лікарки й без папки, що слугувала прикриттям. Піднявся до спальні, зачинив двері й виклав роздруківки на ліжко.

— Поглянь сюди.

Максим узяв верхній аркуш. Іра стежила за його обличчям: подив змінився зосередженістю, а потім у виразі з’явилося щось важке, темне.

— Що це за папери?

— Три фірми, зареєстровані вісім місяців тому. Раніше з вами справ не мали. Але за чотири останні місяці компанія уклала з ними договори на консалтингові послуги — загалом на триста сорок мільйонів. Два платежі по двадцять мільйонів уже перераховані. Основний, триста мільйонів, банк зупинив і зажадав підтвердження від директора. У відповідь надійшов лист із твоїм підписом.

Максим перебирав договори, акти, лист. На кожному стояв знайомий розмашистий підпис із довгим хвостом. Іра бачила його на всіх документах, які він підписував при ній, і, здавалося, впізнала б із заплющеними очима…