Іра роками заплющувала очі на підозри у зрадах чоловіка, але після ювілею їй подзвонили

— Не щойно.

— Та пішла ти! Скільки можна з твоїми підозрами? Наче нам по тридцять років! Мені більше нема чого робити, тільки перед тобою звітувати. Ти вже не можеш цього вимагати, ясно?

— Це ж чому не можу? Що зі мною не так? — насупилася Іра.

— У дзеркало подивися. І в паспорт заодно. Тоді зрозумієш. За такими жінками, як ти, чоловіки в черзі вже не стоять.

Іра всміхнулася. З чоловіком, який бачив у ній лише постарілу, негарну жінку, впевненості в собі взятися було нізвідки. Кілька років він то натякав на вікові зміни, то говорив про них прямо. За цей час вона й сама почала соромитися свого тіла. Ховала фігуру у вільних балахонах, боялася змінити зачіску: раптом нова ще дужче старитиме.

— Тоді навіщо ти досі зі мною живеш? — запитала вона, дивлячись на нього.

— Тому що ми начебто одружені, — Владислав підняв палець.

— Начебто?

— Не чіпляйся до слів. Сама винна: так мене зустріла, що геть вивела із себе. Я ж сваритися не збирався.

— Я з тобою й не сварюся, Владиславе. Хочу розібратися. Як на мене, жити поруч лише тому, що в паспорті стоїть штамп, — нерозумно.

— Що нерозумно? Не розумію я тебе. На що натякаєш?

— Жодних натяків. Кажу прямо: якщо більше не хочеш зі мною жити, навіщо живеш далі?

— Тобто розлучатися надумала? Через те, що одну ніч удома не провів?

— Ця ніч тут ні до чого. Схоже, від наших стосунків уже нічого не залишилося.

Владислав остаточно вийшов із себе. Втупившись у дружину, він заговорив так люто, що аж бризкав слиною:

— Нічого не залишилося? Ну так, якщо хочеш знати, саме так! Давно тебе не кохаю. Нічого до тебе не відчуваю!

— Добре, отже, я не помилилася. Тільки навіщо було вдавати, що все гаразд? Навіщо жити з людиною, якої не кохаєш?

— Усі так живуть! Ти що, думаєш, кохання назавжди? Нічого вічного немає.

— Воно змінюється, Владиславе. Спочатку гаряче, палке, потім стає ніжним і теплим. Донедавна я саме так тебе й кохала.

— Кохала? Отже, тепер інакше?

Він переможно глянув на неї, ніби почуте все ще підтверджувало її кохання і це було йому приємно.

— Тепер усе інакше, — з усмішкою, без жодного хвилювання відповіла Іра. — Твоя валіза вже зібрана, стоїть у спальні. Сподіваюся, більше пояснювати нічого не доведеться. Ми й так усе з’ясували.

— Яка валіза? Ти мене виганяєш?

— Так. Я хочу, щоб ти пішов, — упевнено сказала вона.

— Оце так! — скрикнув Владислав. — До дружини додому їхав, а тепер, виходить, ні дому, ні дружини!

Він кинувся до спальні й на кілька митей завмер. Посеред кімнати справді стояла валіза. Від цього він розлютився ще дужче й крикнув у глиб квартири:

— Потім не шкодуватимеш?

— Не шкодуватиму. Можеш у цьому не сумніватися! — відразу озвалася Іра.

Нервово схопивши валізу, Владислав пішов до дверей. Перед виходом обернувся, побачив, що дружина всміхається, і більше нічого не сказав. Двері за ним зачинилися.

Спустившись ліфтом, біля виходу з під’їзду він зустрів літню сусідку. Вона жила поверхом нижче, під їхньою квартирою.

— Привіт, Владику. Кудись їдеш? — запитала вона, скоса поглянувши на велику валізу в його руці.

— Дружина виставила, — зло пробурчав Владислав.

— Та що ти! — ахнула старенька. — А я й дивлюся, твоя Іринка без тебе зовсім розслабилася, поки ти в лікарні лежав.

— Що значить розслабилася? Ви про що?

— Чоловік її привозив. І ночувати залишався, — охоче пояснила сусідка.

— Який чоловік? Що ви таке кажете?

Владислав одразу похнюпився й зі страхом дивився на неї.

— На великій чорній машині. Бандит, мабуть. Я тоді всю ніч не спала, аж поки він уранці від Іринки не поїхав.

— Може, помилилися? Він не Іру привіз, а когось іншого? — приречено запитав Владислав.

— Ще чого, Іру з кимось переплутати! Стільки років поруч живемо. І вчора вона на тій самій машині повернулася, уже пізно. Ох, біда з тобою, Владиславе, біда… — сусідка похитала головою. — Не уявляю тепер, як її повернути. Вона ж у тебе он яка.

— Яка? — жалібно перепитав він.

— Ставна, — упевнено сказала старенька. — Завжди має гарний вигляд. Навіть на вулицю жодного разу неохайною не вийшла, я не бачила. І жінка хороша, уже я ж знаю. От він, видно, й учепився в неї. А сам теж солідний чоловік. На якогось актора схожий, тільки не згадаю, у якому фільмі його бачила…