Ірина помічала дивні речі вдома, але вирішила встановити камери після слів сусідки про щоденні візити за її відсутності

Не знай Олег усього підґрунтя, він би повірив цьому горю. Максим тримався так переконливо, що його тремтячий голос і сльози здавалися справжніми.

— Поки лишається надія, що це інша жінка, — сказав Олег наприкінці розмови. — Дно обстежать, наскільки можливо, але обіцяти, що тіло знайдуть, я не можу. Зима, річка під кригою, течія там сильна.

— Розумію, — сумно відповів Максим, витираючи справжні сльози.

От актор. Олег навіть мимоволі оцінив його гру — і ще твердіше вирішив не залишати цього молодика в спокої.

Новий рік Ірина зустріла з Олегом, як колись раніше. Разом їм було добре. За дні, проведені поруч, вона переконалася: любов до нього нікуди не зникла, а розставання було помилкою. Олег теж був щасливий.

Максим тим часом дедалі менше сумнівався у смерті дружини. Набравшись сміливості, він почав з’являтися зі Світланою Петрівною на людях. Ніхто там не знав, за кого він раніше видавав її Ірині: поруч із ним бачили лише подругу, яка підтримує його в горі. Знаходилися й ті, хто йому співчував: Ірину не повернути, а життя триває.

Якось він знову прийшов до слідчого.

— Якщо тіло так і не знайдуть, коли я зможу отримати документи для оформлення спадщини?

— Спадщини? — перепитав Олег.

— Так. Рестораном керую, а юридично я там ніхто. Ще квартира, заміський будинок. У Ірини інших спадкоємців немає, усе має перейти мені. Розумію, це звучить цинічно, але мені треба жити далі.

Він картинно опустив очі й зітхнув. Олег пояснив, як ідуть справи: чекати доведеться довго. Максиму це явно не сподобалося, хоча розчарування він старанно приховував. Що ж, залишалося чекати.

Востаннє Максим прийшов до Олега вже разом зі Світланою Петрівною. Слідчий усе ще відчував: у цієї пари є таємниця, якої вони не видали. Звичайними розмовами її було не розкрити.

Ідею запропонувала Ірина: постати перед ними в образі утоплениці. Олегові це сподобалося.

З'ясували, коли Максима та Світлани Петрівни не буде вдома, і перевірили, що замки у квартирі не змінювали. Ірину загримували, і лютневого вечора вона вирушила до власної квартири з Олегом і двома оперативниками.

У напівтемній кімнаті Ірина сіла в крісло. Спеціальна фарба у відблисках вуличних ліхтарів відливала зеленню — вона скидалася на справжню утопленицю. Оперативники встановили окрему ввімкнену камеру й разом з Олегом сховалися за портьєрами. Нічник залишили горіти, щоб ті, хто ввійде, одразу побачили жінку в кріслі.

Невдовзі в замку заскреготів ключ, почувся жіночий сміх.

— Максимчику, зробиш мене своєю заступницею? Набридло адміністраторкою горбатитися.

— Скоро, матусю, потерпи, — розреготався Максим.

Він пройшов уперед і завмер перед освітленим кріслом. Світлана теж побачила Ірину й скрикнула.

— Що за чорт… — пробурмотів Максим.

— Здрастуй, дорогий чоловіче, — потойбічним голосом відповіла Ірина. — Коханку більше не ховаєш? Дружина лежить на дні, тепер можна розслабитися.

— Згинь, згинь, — зашепотіла Світлана.

— Згину. Спершу поясніть, навіщо вам знадобився весь цей цирк.

— Ти… з того світу? — пошепки запитав Максим.

— Холодно, — Ірина здригнулася.

— Привид! — ахнула Світлана. — Який жах…

— Звели мене. Задоволені? — безвиразно промовила Ірина. — Максимчику, за що? Я тебе кохала.

— А я ледве терпів! — зло вигукнув він. — Через гроші й жив із тобою. Я завжди кохав Світлану.

— Тому мене труїли?

— Так! Ти мала зовсім утратити розум. Визнали б недієздатною, я відправив би тебе до лікарні. Нарешті жив би з коханою жінкою. А ти сама все спростила.

— Світлано, навіщо ти переставляла мої речі?

— Щоб ти швидше з глузду з'їхала, — огризнулася та.

— А матір'ю навіщо її назвав? Навіщо вся ця вигадана історія?

— Розважалися. І зручно: удвох легше було за тобою стежити.

— Звели… Раді? — наспівно повторила Ірина.

— Ще й як раді! — злобно скрикнула Світлана. — Забирайся вже до свого недобитого татка!

— Що ти сказала? — голос Ірини здригнувся.

Максим смикнув коханку за рукав.

— Та кому вона тепер розкаже, Максимчику? — відмахнулася Світлана. — Думаєш, твій татко сам не вписався в поворот? Ми допомогли. Максимчик його підрізав — і все шито-крито, жодного свідка. Не ліз би зі своїми моралями! Побачив нас у місті, розкричався, обіцяв тобі все викласти. Він тоді ще не знав, що ролі вже розподілені — і ваші, і наші. Мотоцикл був мій. Я добре ганяю, але Максимчик ще краще. Підрізав віртуозно — мінус один. Потім настав мій вихід. Смачний чайок… Ти вся у переживаннях, у своїх думках. Чайок зробив свою справу.

— Отже, тато загинув через тебе, — сказала Ірина Максиму вже звичайним голосом…