Ірина помічала дивні речі вдома, але вирішила встановити камери після слів сусідки про щоденні візити за її відсутності

Ірина знизала плечима. Можна покликати Дарину, шкільну подругу: вони й досі спілкувалися, хоча Дарина тепер була дружиною будівельного магната. Можна було запросити й Козакових — Марину з Ярославом. З Мариною Ірина вчилася в інституті, іноді вони зідзвонювалися. Але справжньої близькості в неї не склалося ні з ким; вона звикла йти життям сама. І зараз їй найбільше хотілося провести цей вечір із чоловіком, не відволікаючись на гостей.

— А маму покличемо? — запропонував Максим. — У неї з’явився якийсь впливовий бойфренд з адміністрації.

— Може, обійдемося без мами? — жалібно всміхнулася Ірина.

Уявляти поруч Світлану з її дзвінким сміхом і зухвалими витівками не хотілося. Весь вечір вона намагатиметься привернути до себе увагу.

— Гаразд, іще подумаємо, — погодився Максим, поцілував дружину й пішов.

Ірина зайнялася собою. Вийшовши з ванної, потягнулася по улюблений крем, але звичне місце на туалетному столику порожніло. Він завжди стояв праворуч, ближче до вікна. Максим навряд чи став би його брати. Вона перебрала баночки, зазирнула в шухляди — нічого.

Потім подивилася на підлогу. Крем стояв під ліжком. Туди вона його точно не прибирала.

Час було скористатися камерами. Ірина відкрила ноутбук, увійшла до застосунку й узялася переглядати збережені записи. Спершу в кадрі не відбувалося нічого підозрілого: з’являлися вона сама, Максим, а інших людей у квартирі не було. Невже він має рацію, і вона й справді переставляє речі, а потім не пам’ятає? Від цієї думки стало тривожно. Тоді Ірина ввімкнула запис за вчорашній день — і завмерла перед екраном.

На вчорашньому записі з’явилася Світлана. Ірина навіть усміхнулася з тріумфом: отже, таки ходить! Напевно, зробила собі ключ. Тільки навіщо їй бувати тут без господарів?

Світлана пройшлася кухнею, відчинила посудну шафу й узялася міняти чашки місцями. Ірина ледь не скрикнула. Ось хто влаштовував цю плутанину! Сенсу того, що відбувалося, вона не розуміла.

Далі стало ще незрозуміліше. У руках у свекрухи опинилася нещодавно відкрита пачка улюбленого Ірининого чаю. Покрутивши її, Світлана витягла з кишені піджака пакетик, висипала його вміст у заварку й перемішала. Поставила пачку назад і вийшла з кухні, мало не пританцьовуючи. Ірина дивилася, заціпенівши.

На записі з вітальні Світлана плюхнулася на диван. У дверях з’явився Максим, підійшов і сів біля неї. Вони сміялися, про щось розмовляли. Потім Світлана підвелася, обвила руками його шию й потягнула до себе. Максим відніс її до спальні.

Ірина застигла перед ноутбуком. Чоловік і його мати… Такого не могло бути. Відраза заважала думати. А раптом вони брехали їй від самого початку? Тоді навіщо знадобилася ця брехня?

Її затрусило. Залишатися там, де зовсім недавно відбувалася ця гидота, було нестерпно. Майже не усвідомлюючи, що робить, Ірина на ходу вдягнулася й вискочила за двері.

На сходах трапилася Людмила Василівна. Сусідка лише кивнула, окинувши її єхидним поглядом, і Ірині стало ще нудотніше. Вона вибігла з під’їзду й кинулася геть.

У повітрі роєм кружляли великі пухнасті сніжинки. Вони осідали на будинках, деревах, перехожих, танули на обличчі Ірини, стікали щоками холодними цівками. Вона цього не помічала: обличчя й без того було мокре від сліз. Ішла, не вибираючи дороги, і на перехід ступила, навіть не глянувши на світлофор.

Вереснули гальма.

— Каптури натягнуть — і нічого довкола не бачать! — сердито гукнув чоловік.

Її смикнули за плече, розвернули. Водій, який встиг зупинити машину, раптом ахнув:

— Ірина!

— Олег… — прошепотіла вона.

Той самий Олег, з яким вони колись були разом. Він теж її зрадив. Виходило, усі чоловіки зраджують.

— Ірино, що з тобою? На тобі обличчя немає.

— Та й мене самої майже не залишилося, — ледь чутно відповіла вона.

— У машину, швидко!

Олег підхопив її й посадив в автомобіль. Приголомшена Ірина навіть не спробувала опиратися. Машина їхала кудись, а вона плакала й говорила без упину, сама не помічаючи, що саме розповідає. Олег слухав мовчки, і його обличчя ставало дедалі похмурішим. Зупинився він лише біля кафе. Там, за чашкою кави, Ірина ще схлипувала, а він сидів, поринувши у важкі думки.

Лише тут до неї дійшло: вона вже розповіла колишньому коханому все, що сталося з чоловіком. Виплакалася першому-ліпшому — і цим першим-ліпшим виявився саме він…