Ірина помічала дивні речі вдома, але вирішила встановити камери після слів сусідки про щоденні візити за її відсутності

— Ти забудь, що я тут наговорила, — промовила вона, трохи опанувавши себе. — Мені час.

— І куди ж?

— Викличу таксі, повернуся додому. Більше нікуди.

— Ти досі не розумієш? — повільно запитав Олег. — Зараз тобі туди не можна.

— Це моя квартира. Приїду й виставлю речі Максима на сходи.

— А він знайде спосіб занести їх назад. Ірино, на мою думку, ти ризикуєш.

— Мені що, загрожує небезпека? — Вона ахнула й замахала руками. — Дурниці! Світлана, мабуть, коханка йому, а не мати. Вони обманювали мене, глузували. Ну й нехай. Я більше не бажаю їх знати.

— Послухай людину з досвідом. Тут не один любовний зв’язок, ці двоє задумали щось страшне. Візьми хоча б чай. Давно ти його п’єш?

— Я тобі й це розповіла?

— Усе, що побачила на записі.

— Кілька років п’ю цей чай.

— А дивно почуватися почала, як ти кажеш, недавно.

— Може, відколи Світлана з’явилася.

— І ти бачила, як вона щось додавала до заварки. Схоже, вас недарма пов’язує одне з іншим: тебе могли потроху чимось напувати, щоб зміни не впадали в око.

— Але навіщо?

— Є припущення. Спочатку треба розібратися, — ухилився від відповіді Олег. — Пропоную поки сховатися й подивитися, як поведеться чоловік. Спробую пробити по базах його й цю дамочку, яка вдає матір.

— Дуже сподіваюся, що вдає. Інакше це зовсім жахливо, — зітхнула Ірина й запитально поглянула на нього. — Тільки куди мені податися? Хіба що до батьківського особняка.

— Ні. Там Максим знайде тебе відразу. Поживеш у мене.

— У тебе? Нізащо.

— У мене дві кімнати, Ірино, — м’яко сказав Олег. — Чіплятися не буду, обіцяю.

— Авжеж, знайдеш до кого іншого почіплятися, — усміхнулася вона, витираючи сльози.

— Оце вже заноза! Між іншим, тоді в кабінеті ти побачила зовсім не те, що подумала.

— А що ж? Я, по-твоєму, сліпа?

— Вона мені проходу не давала. Того дня всілася на мій стіл, попросила подивитися, що їй в око потрапило. Я встав, нахилився, а вона в мене вчепилася. Я цього не хотів. Тут ти з’явилася у дверях. Я намагався пояснити, тільки ти слухати відмовилася.

— Може, й Максим на записі порошинку з ока діставав? — ущипливо мовила Ірина. — Не вірю.

— Твоя справа. Я правду сказав, — насупився Олег. — Вирішуй, чи потрібна тобі моя допомога, чи впораєшся сама.

— Мабуть, потрібна, — відповіла вона після роздумів. — Ти все там само живеш?

— Так. Сам, — похмуро озвався він. — Поїхали по твої речі, потім до мене. Максим же ще не повернеться?

Ірина похитала головою.

— Не повинен. Тільки Світлана може надумати приїхати.

До квартири Олег підійматися не став, щоб не привертати уваги. Попросив Ірину зібратися швидше, взяти чай на експертизу й зняти камери: чоловік не повинен їх виявити й щось запідозрити. Вона виконала його прохання. Прихопила також ноутбук — там були ресторанні справи й застосунок, через який вона все дізналася.

На порозі Ірина озирнулася, відчуваючи щемкий біль. Тато подарував їй цю квартиру, а тепер тут залишиться невірний чоловік. І все ж Олег має рацію: запитань до Максима надто багато, відповіді треба шукати непомітно.

Надворі її знову зустріла всюдисуща сусідка, цього разу загородивши сходи.

— Ірино, таки скажу. Розберися ти з чоловіком. Ця руда бестія геть не схожа на матір. Бачила я якось, як Максим її тут цілував. Та й молода вона для його мами.

— Людмило Василівно, я зрозуміла, — тихо відповіла Ірина. — Вибачте, мені ніколи.

— Гони його в три шиї, дівчинко, — з жалем подивилася на неї сусідка. — Кращого знайдеш.

— Не хочу я більше нікого шукати, — втомлено вимовила Ірина, стримуючи сльози. — Нічого не хочу!

Останні слова прозвучали майже відчайдушним криком. Вона кинулася вниз, ледь не відштовхнувши сусідку. Та ахнула.

— Ох, аби тільки з собою нічого не зробила, — пробурмотіла Людмила Василівна їй услід. — Дурепа стара, навіщо полізла…

Трохи заспокоїтися вдалося лише в машині. Олег відвіз Ірину до себе, у свою квартиру. Жив він куди скромніше, ніж вона звикла, але їй виділили окрему кімнату, ще й із замком зсередини. Це чомусь заспокоювало. Залицятися до гості Олег не намагався: показав, де що лежить, і поїхав на роботу. Перед виходом попросив Ірину вимкнути мобільний…