Ірина помічала дивні речі вдома, але вирішила встановити камери після слів сусідки про щоденні візити за її відсутності

— А якщо з ресторану зателефонують? — заперечила Ірина. — Я не можу залишитися без зв’язку.

— Кілька днів там переживуть. Зате побачимо, як Максим себе проявить. Увечері привезу тобі інший телефон, із нього дзвонитимеш тільки мені. А якщо нудно стане — Новий рік скоро, сніжинки вирізай.

З усмішкою він поклав перед нею пачку паперових серветок.

Ірина спалахнула, але промовчала. Олег один зараз допомагав їй. Можливо, навіть рятував.

Трохи освоївшись, вона оглянула квартиру вже прискіпливіше. Холостяцький барліг, одразу видно. Чомусь це було приємно. Знайшлися тазик, ганчірки, мийні засоби. За дві години Ірина зуміла привести помешкання в більш-менш пристойний стан.

Потім взялася за вечерю. У холодильнику виявилися курка, молоко й трохи сиру, під столом у кошику — картопля, часник і цибуля. На столі стояли простенькі приправи. Цього цілком вистачало, щоб приготувати щось гарне.

Пізно ввечері Олега ще на порозі зустрів запах печені. Слідом він помітив вимиту підлогу, акуратні ряди взуття. З кухні визирнула Ірина: домашні клопоти відволікли її від горя, вона займалася ними із задоволенням.

— Це точно моя квартира? — пожартував він.

— Твоя, твоя, — усміхнулася вона. — Руки мий і сідай до столу.

Увесь день тут Ірина поверталася думками до їхнього колишнього життя. Адже їм було добре, вони були гарною парою. Якщо Олег не збрехав, виходить, вона марно пішла. Може, саме він був їй призначений, а Максим дістався як покарання? Що довше вона про це думала, то ясніше відчувала: з Олегом надійно. І раніше було так само.

Максим вродливий, від його обіймів завмирало серце. Тільки чи це кохання? Може, її кохання зараз стоїть біля кухні — кремезний світловолосий чоловік, усе з тими ж кумедними веснянками на носі. Колись він їх соромився. Тепер, здається, махнув рукою. Такий упевнений, справжній.

Ірина раптом хихикнула.

— Що таке? — здивувався Олег.

— У тебе ж шкарпетки різні.

— Ой… — Він ніяково подивився вниз. — Зранку пари не знайшов.

— Бо загубив. Я кілька твоїх загублених шкарпеток під диваном виявила й у прання відправила, — засміялася Ірина. — Ходімо вже вечеряти. Я теж втомилася й їсти хочу.

Їли мовчки, з апетитом. Потім пили чай із хрустким хмизом: Ірина приготувала його майже з нічого, а вийшло смачно. Лише після цього розмова перейшла до справи.

— Ірино, з Максимом виходить дивно, — почав Олег. — Я перевірив ім’я, прізвище, місце народження, навчання, попередні роботи — поки все збігається. І мати за документами знайшлася. На фотографії вона має старший вигляд, хоча обличчя там під товстим шаром косметики. Ручатися, що це та сама жінка, яку Максим приводить до вас, я не можу: паспорта Світлани Петрівни ти не бачила. Зате інше вже напевно: бабусю й діда він даремно оголосив померлими. Вони живі.

— Навіщо було таке вигадувати?

— Мабуть, хотів, щоб якомога менше людей могли розповісти про нього правду.

— Яку правду?

— Сам поки не знаю. Але є дещо серйозніше. Я віддав чай експерту на експрес-аналіз. У ньому знайшли речовини якоїсь рослини, здатні затуманювати розум. Експерт обіцяв пізніше дати докладний висновок, але й попереднього результату досить. Тебе труїли навмисно, Ірино.

— Власний чоловік хотів мене позбутися…

— Ми можемо просто зараз прийняти заяву й почати офіційне розслідування. Але Максим, на мою думку, ще той жук: відчує небезпеку й постарається викрутитися. Поки краще діяти тихо, не показуючи, що ми щось зрозуміли.

— Що ти задумав?

— Завтра з’їжджу до селища, де він виріс. Розпитаю про нього на місці. Поїдеш зі мною? — Олег питально подивився на Ірину.

— Обов’язково, — кивнула вона.

Ніч минула без страху й болісних пробуджень. Давно Ірина не спала так спокійно. Їй снилося ромашкове поле, літо, звідкись долинав пташиний спів.

Олег узяв на роботі день за власний рахунок, і вранці вони вирушили до Кленового. Від міста до селища було чотириста кілометрів; дісталися вже після обіду. Можливо, колись тут жило чимало людей, але тепер лишилося від сили дворів тридцять. Покинуті садиби руйнувалися, і навіть під величезними кучугурами було помітне запустіння.

Машина повільно рухалася єдиною колією в снігу. Олег видивлявся номери: на одних будинках таблички збереглися, на інших їх не було. Довелося рахувати…