Олена сама доглядала тяжкохвору доньку, але через часті затримки чоловіка вирішила простежити за ним

— Ти навіщо прийшов, Вітю?

— Доньку побачити. Чи мені вже не можна?

— Можна. Але ти ж знаєш, яка в нас донька. Зникати на місяці, а потім раптом приходити до неї не можна. Вона, мабуть, уже забула тебе. Злякається.

— Згадає, — буркнув Віктор і ввійшов, не чекаючи запрошення.

— Навіщо тобі все це? — запитала Олена.

Він роззувся й озирав передпокій, ніби шукав свої капці. Олена дивилася на нього з подивом. На знайомий голос вийшла Світлана Петрівна.

— Вітю? Ти чому тут? Знову випив?

Лише тоді Олена теж відчула запах спиртного.

— Ти ж до Ольги прийшов. Забув, як вона на п’яних реагує?

Віктор похмуро подивився на неї, потім звернувся до матері:

— Мамо, залиш нас з Оленою наодинці. Поговорити треба.

Світлана Петрівна безпорадно глянула на невістку, кивнула й пішла до онуки. Щойно вони залишилися вдвох, Віктор знову заговорив про відвідувача:

— То хто цей мужик?

— З якого дива ти мене розпитуєш? — спалахнула Олена.

— Новий лікар? До доньки приходив?

— Вітю, це тебе не стосується. Скажи, чого прийшов, і йди, будь ласка.

— Ми стільки не бачилися, а ти вже за двері виставляєш.

— Я питаю: що тобі потрібно?

— Невже сама не розумієш?

Олена кілька секунд дивилася на нього.

— Здається, розумію. Зустрічатися з Іриною було легше, ніж жити з нею, так? Від одних труднощів пішов — в інші вскочив.

Вона чекала відповіді, не відводячи погляду. Віктор мовчав, дивлячись у підлогу.

— Пробач, — тихіше продовжила Олена, — після всього, що сталося, я тебе назад не прийму. Ти ж маєш розуміти. І ще: напідпитку сюди не приходь. Бачитися з донькою не забороняю, але прошу пам’ятати, яка особлива в нас дитина.

— Олено, я сюди ледве наважився прийти. Знав, як ти ображена. От і випив для хоробрості. А про Ірину ти слушно сказала. Я вже тисячу разів покаявся, що пішов. Тільки як тепер усе виправити — не знаю.

Він опустив плечі й тяжко зітхнув, так і не глянувши на Олену.

— Виправити вже не можна, Вітю. Мені довелося змиритися з тим, що ти пішов, тепер тобі доведеться змиритися з цим. Може, це жорстоко звучить, пробач. Але й ти зі мною вчинив жорстоко.

— Значить, кінець? — Він подивився на неї з відчаєм.

— Давно, — одразу відповіла Олена. — Можливо, ще раніше, ніж ти пішов.

Уночі з боку Світлани Петрівни почулися схлипування. Від її плачу в Олени розривалося серце. Чим утішити свекруху, вона не знала: будь-яка втіха прозвучала б неправдою. Хоч як шкода було Вікторову матір, змусити себе знову жити з ним Олена не могла. Усе в ній противилося навіть думці про прощення й повернення.

Після чергового схлипу вона підвелася. Світлана Петрівна лежала на тахті, вкрившись ковдрами. Олена присіла поруч.

— Пробачте мені. Я хотіла б, щоб усе склалося інакше. Але не вийде. Жити з ним я не зможу.

Свекруха підвелася й схопила її за руку.

— Оленко, що ти! Якби ти надумала його пробачити, я б сама відмовляла.

— Тоді чому плачете? Я вирішила…

— Не через це, Олено. Поруч з Іриною він пити почав. Ось що найстрашніше. Я знаю, про що кажу. Його батько в мене перед очима був — бачила, на що випивка людину перетворює.

— Може, поки що не все так погано, Світлано Петрівно? Важко йому починати спочатку, ось такий період. Звикне, усе владнається.

— Дай Боже. Тільки боюся, аби гірше не вийшло.

Ще близько години вони розмовляли. Олена намагалася відволікти свекруху від тяжких думок, наскільки могла.

Наступного дня у Світлани Петрівни різко підскочив тиск. Олена на той час уже повернулася з роботи й устигла викликати швидку. Свекруху забрали з підозрою на інфаркт. На щастя, побоювання не підтвердилися, усе обійшлося.

До наступного ранку їй стало значно краще. Вона сама зателефонувала Олені й, як завжди, більше хвилювалася за інших: із ким тепер залишатиметься Ольга, коли матері треба на роботу?

— Світлано Петрівно, — суворо сказала Олена, — вам зараз треба одужувати. Ви ж знаєте, як потрібні нам обом. Будь ласка, жодних хвилювань. Більше ні про що не думайте, домовилися? З роботою я вже владнала: поки що займатимуся справами вдома. Ми впораємося. А на вас чекаємо здоровою. Дуже чекаємо.

— Постараюся, Оленко, — слухняно відповіла свекруха. — Постараюся себе не накручувати…