Олена сама доглядала тяжкохвору доньку, але через часті затримки чоловіка вирішила простежити за ним

Вийшло несподівано швидко. Відгукуючись на вакансію в інтернеті, Олена майже не розраховувала навіть на співбесіду: компанія була надто престижною. Але працівник знадобився терміново. Її запросили на зустріч, а потім прийняли з випробувальним терміном. Для Олени це стало несподіванкою — досвіду за фахом у неї майже не було.

Перед першим робочим днем вона перебрала весь свій небагатий гардероб. Виявилося, що вдягнути нічого: за останні роки Олена настільки звикла до джинсів і худі, що інших речей майже не залишилося. У такому вигляді йти до компанії вона не могла.

— Збирайся по магазинах, негайно! — розпорядилася Світлана Петрівна. — Гроші я дам.

— Ні. Грошей я у вас не візьму, — насупилася Олена.

— Наступного місяця у тебе день народження. Оце й буде мій подарунок. Навіть не сперечайся. Зустрічають за одягом, а тобі зараз треба справити гарне враження. Ти ж хочеш там залишитися?

Олена тяжко зітхнула, але більше сперечатися не стала. Взяла гроші й вирушила по покупки.

Куди їхати, вона спочатку навіть не уявляла. Кілька років усі обновки купувалися в підвальчику сусіднього будинку, у маленькому магазині спортивного одягу: зручно було зайти туди під час прогулянки з Ольгою. Тепер же потрібно було щось інше, придатне для роботи й не надто дороге.

Згадавши рекламу, що миготіла по телевізору, Олена обрала нещодавно збудований торговельний центр. Можливо, з нагоди відкриття там зробили знижки. В одному з відділів знайшлася сукня — строга, елегантна, що сиділа на ній бездоганно. І ціна виявилася цілком прийнятною. Вдала покупка підбадьорила її, й Олена пішла по магазинах далі.

До дорогих бутиків вона заходити не збиралася. Але, проходячи повз один із них, побачила за склом Віктора. Чоловік стояв біля примірювальної з цілим оберемком жіночих речей у руках.

Олена зупинилася наче зачарована. Важку завісу відсунули, і з’явилася усміхнена Ірина в сукні ніжного бірюзового кольору. Вона покрутилася перед Вітею, потім забрала в нього інший одяг і знову зникла за завісою.

Олена опустила очі й поспішила геть. Від стримуваних сліз пекло повіки. Більше нічого купувати тут не хотілося. Вона спустилася ескалатором і попрямувала до зупинки, але потрібна маршрутка саме від’їхала. Залишалося чекати на наступну.

Там їй довелося знову їх побачити. Віктор та Ірина вийшли з торговельного центру з пакетами й попрямували до його машини. Невдовзі автомобіль виїхав зі стоянки й промчав приблизно за метр від Олени. Вона ледве встигла сховатися за зупинкою.

Здавалося, в усьому світі немає людини нещаснішої за неї. До сьогодні Олена жодного разу не бачила їх удвох, і те, що сталося, досі не вкладалося в голові. Тепер це було перед очима: чоловік, якого вона й далі називала своїм, уже їй не належав. Навіть звичне місце поруч із ним у машині посіла інша. Найближча подруга, яка виграла, як вона сама казала, битву за нього.

— І більше нічого не знайшла? Тільки це? — запитала вдома Світлана Петрівна, побачивши покупку.

Олені хотілося розповісти все, що вона пережила сьогодні, вилити душу. Але вона стрималася. Свекруха й без того страждала через сина; ця розповідь лише дужче її засмутить.

— Я завтра після роботи ще зайду до магазину, Світлано Петрівно. Куплю щось, — пообіцяла Олена, з вдячністю дивлячись на неї.

Вона навіть уявити не могла, як упоралася б без цієї підтримки.

Перший день у компанії промайнув як одна мить. Економічний відділ виявився величезним: кожен працівник займався своєю справою. Навчати Олену доручили Наталії Андріївні. Спочатку наставниця спостерігала за новою працівницею з невдоволеним виглядом, наче заздалегідь сумнівалася, що та впорається. Але Олена швидко вникала в роботу, і ставлення Наталії Андріївни поступово змінилося.

Наприкінці дня Наталія Андріївна навіть похвалила нову працівницю. Це додало Олені впевненості: майбутнє вже не здавалося таким лячним. Дорогою додому вона виконала обіцянку — зайшла до невеликого магазину й купила ще кілька речей. Тепер було в чому з’явитися на роботі. І вдало проведений день, і нові вбрання допомогли їй трохи заспокоїтися.

За Ольгу Олена все ж таки хвилювалася: раніше бабусі не доводилося залишатися з нею на цілий робочий день. До того ж останнім часом дівчинка, яка чуйно відгукувалася на настрій матері, трохи вередувала. Але вдома на Олену чекали донька та свекруха, які благополучно провели день. Можна було нарешті полегшено зітхнути…