Чоловіка не було вдома, коли Поля несподівано повернулася

Віктор за весь час навіть не поцікавився матір’ю телефоном. З’явився якось увечері, коли Поліна готувала, й наполегливо подзвонив у двері. За ним стояли якісь люди в білих халатах.

— Привіт, — недбало кинув він. — Фахівців привів. Мати треба оглянути.

— Для чого? — здивувалася Поліна.

— Тебе не стосується.

Він спробував відтіснити її, але вона лишилася на шляху, наче скеля.

— Здається, здогадуюся, — всміхнулася Поліна. — Недієздатною хочеш її визнати? Щоб квартиру загарбати? Іди, поки поліцію не викликала. На тебе давно вже слід було заявити.

— І що ти висунеш? — розреготався Віктор. — Свої здогадки? Ти мені через тиждень узагалі ніхто: нас розлучать.

— Добре, що повістка дійшла, — рівно відповіла вона.

— Я прийду, можеш не сумніватися. Нарешті здихаюся тебе. І матір заберу, бо зовсім знахабніла. Хіба це догляд? Ти її скоро в могилу зведеш.

— Посоромився б таких слів.

— Мені соромитися? Це ти матір до себе забрала, її пенсію витрачаєш, квартиранти тобі за квартиру платять. Злодійка!

— Вікторе, йди. Ще раз кажу: викличу поліцію. Це тобі треба матір у могилу звести й гроші загарбати. Коханці мало? Ще не все вкрав? Дивуєшся, звідки я знаю?

За його спиною переглядалися люди в халатах. Такої розмови вони явно не очікували. Але сварку чули не лише вони: на сходах стояли молодий чоловік і дівчина, які підійшли, коли перепалка була в розпалі.

— Мамо, тату… Що у вас відбувається?

Поліна побачила Романа з Ксенією. Вони приїхали без попередження, хотіли влаштувати сюрприз — а несподіванка дісталася їм самим. Сплеснувши руками, Поліна забула, що загороджує прохід, і кинулася обіймати сина.

Віктор лише глянув на Романа, махнув своїм супутникам і кинувся до квартири. Там він розраховував застати матір, що лежала овочем. Натомість на виході з кімнати його зустріла Раїса Павлівна: вона стояла, спираючись на ходунки.

— Не чекав, синку? — усміхнулася вона. — Завдяки Поліні я і говорити знову можу, і ходити.

Члени комісії замотали головами й попрямували назад. Їм описували зовсім іншу картину. Жінка стояла перед ними, розмовляла; брати участь у такій мутній справі вони не збиралися.

Віктор безсило стискав кулаки. Усе, що він задумав, летіло шкереберть. А до квартири вже увійшли Поліна й молоді.

— Тату, поясни, що щойно було на сходах, — зажадав Роман.

Відповіді він не отримав. Віктор мовчки пішов — просто втік, навіть не побажавши говорити із сином.

Пояснюватися довелося Поліні. Вона розповіла Романові майже все, але не все могла вимовити вголос. І того, що він почув, вистачило, щоб приголомшити його: батько, якого Роман вважав зразковим сім’янином, виявився наче чужою людиною. Роман приїхав, розраховуючи потішити матір і бабусю несподіваним візитом, а натомість побачив батьківську сварку, незнайомих людей біля дверей і Віктора, який волів піти, нічого йому не пояснивши.

— Зовсім голову втратив через Дарину, — з гіркотою сказала Раїса Павлівна. — Відгукнеться йому це ще.

— А за тебе, бабусю, я радий, — усміхнувся Роман.

Він познайомив Ксенію з матір’ю та бабусею. Мила, тактовна дівчина зуміла перевести розмову на інші теми, і за чаєм усім чотирьом уже було добре разом. Молоді розповіли про плани: пишного весілля влаштовувати не будуть, у серпні лише розпишуться. Після того, що сталося, таке рішення здавалося особливо доречним.

Поліна погодилася. Їм самим будувати своє життя; їй хотілося лише, щоб у ньому була довіра, якої не лишилося в її шлюбі з Віктором.

Через пару днів Роман і Ксенія вирушили до її батьків в інше місто. З батьком син більше не бачився. Віктор знову причаївся й нічим про себе не нагадував.

Наступна зустріч Поліни з ним відбулася в суді. Втомлений, нервовий, він зло дивився на неї й вимагав поділити квартиру. Але частки йому не виділили: житло лишилося Поліні, і їй вдалося зняти Віктора з реєстрації.

Коли Роман із Ксенією одружилися, Поліна приїхала до столиці на реєстрацію. Там вона познайомилася з батьками невістки — заможними людьми, які купили молодим квартиру. Однак тішило її інше: вони виявилися порядними, і в їхніх стосунках Поліна бачила справжню близькість. Дай Боже, щоб у дітей склалося так само.

Кілька місяців потому Раїса Павлівна, як і раніше, жила в невістки, а її квартиру здавали. Ні Віктора, ні Дарини ніхто не бачив. Подейкували, нібито Дарину все-таки звільнили з клініки через викриті махінації й вона начебто поїхала кудись на південь. Можливо, Віктор поїхав із нею, але достеменно цього ніхто не знав. Удома Поліна цих чуток не обговорювала: свекрусі було боляче навіть чути про сина…