Чоловіка не було вдома, коли Поля несподівано повернулася

До вихідних почулися перші склади. З них почали складатися слова — тихі, хрипкі, невпевнені. Старенька поверталася до життя, і в неділю вони вперше змогли поговорити осмислено.

— Віктор де? — спитала вона тремтливим голосом.

— Більше тут не живе, — після затримки відповіла Поліна.

— Вигнала його.

Поліна не знала, які слова завдадуть свекрусі менше болю, і промовчала.

— Значить, вигнала, — прошепотіла Раїса Павлівна, тяжко зітхаючи. — Правильно зробила, дівчинко.

Поліна здивовано дивилася на неї. Зібравшись на силі, свекруха почала розповідати, і з кожним новим зізнанням невістка дедалі більше жахалася.

Раїса Павлівна знала про зраду задовго до цього. Якось вона побачила Віктора на вулиці з іншою жінкою й зажадала пояснень. Він навіть не спробував приховати: зі сміхом розповів, як обвів дружину круг пальця. Поліна оформила кредит нібито на лікування, а грошима скористалися він і коханка — купили нову гарну машину. Мабуть, саме її Поліна потім помітила біля клініки.

Приголомшена мати вимагала припинити цю комедію перед дружиною, схаменутися й розлучитися з Дариною. Віктор її не слухав. А якось прийшов із новою вимогою: квартиру треба продати.

— А мені куди подітися, синку? — розгубилася тоді Раїса Павлівна.

— Купимо тобі хатинку в селі. А решта грошей мені потрібні, щоб власну справу відкрити. Годі на дядька горбатитися.

Вона відмовилася. Тоді Віктор закричав — так страшно, що мати перестала впізнавати в ньому свого улюбленого, турботливого хлопчика. Він вимагав продати квартиру, погрожував, розмахував кулаками перед обличчям літньої жінки. І тоді їй стало зле.

Швидку Віктор не викликав. Натомість почав обшукувати квартиру: про материнські заощадження, доволі велику суму, знав лише він. Гроші він знайшов, забрав і пішов, залишивши матір саму після нападу. Ні допомоги, ні лікаря він не покликав. Раїса Павлівна важко говорила про це, наче досі не могла прийняти, що син, якого вона вважала турботливим, зміг так із нею вчинити.

Саме такою Поліна тоді її й знайшла. Заїхала провідати, відчинила своїм ключем і викликала швидку. Допомога прийшла запізно: довгі місяці після нападу Раїса Павлівна не могла вимовити ані слова.

Уже в невістки Раїса Павлівна відчула, що їй потроху краще, але син помітив зміну першим. Він став постійно давати їй якісь ліки, після яких свідомість знову каламутніла й вона непритомніла. Тоді старенька не розуміла, що відбувається: їй лише здавалося, ніби після поліпшення її знову відкидає назад. Лише тепер, згадуючи це, Раїса Павлівна починала усвідомлювати, що нормальним такого бути не могло.

Поліна знала, про які пігулки йдеться. Однак відкривати свекрусі цю страшну правду про Віктора не стала.

— Раїсо Павлівно, не хвилюйтеся. Зрозуміє він іще, як жахливо з вами повівся. Прийде просити вибачення.

— А в тебе? У тебе попросить? — прошепотіла старенька.

— Мені його вибачення не потрібні. Краще б повернув борг, який на коханку спустив.

— Де ж я сина прогледіла… У кого він такий, Поліно? Пробач мені. Стільки років я тебе не приймала, а ти виявилася мені ріднішою за всіх. Тільки не кидай тепер.

— Раїсо Павлівно, та як же я можу? Ви мені як мама, — зі щирим подивом відповіла Поліна.

Вона міцно стиснула руку свекрухи. Та дивилася на неї крізь сльози й вдячно усміхалася.

Після відпустки Поліна вранці бігла на роботу, в обід поверталася перевірити Раїсу Павлівну, потім знову поспішала до бібліотеки. Вечори належали їм обом. Тепер ліки давали лише за призначенням лікаря, Поліна робила свекрусі масаж і подовгу розмовляла з нею. Теплі стосунки наче підтримували Раїсу Павлівну не менше за догляд. Через місяць старенька вже сиділа, обкладена подушками, і сама тримала ложку. Поліна помічала кожну таку дрібницю й раділа їй, хоча стан свекрухи ще недавно здавався безнадійним.

— Ще трохи такими темпами — і танцювати почнете, Раїсо Павлівно, — радісно жартувала дільнична терапевтка.

У відповідь та вдоволено усміхалася й кивала на невістку: без Поліни цього б не було…